Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

Розділ 9. Ігор

Ігор

— Ніко! — вдаряю долонею об двері. Не можу просто так піти.

Мовчить, хочу зателефонувати, але знову дзвінок...

— Ігорю, швидше, — просить тремтячим голосом. Чортихаюсь собі під ніс і біжу вниз сходами. Як усе це невчасно! — мені страшно. Раптом вони повернуться.

— Вже їду, Ліко. Скоро буду, — вимикаюсь.

Сідаю в автівку та розумію, що весь цей час тримав малюнок, який подарувала Надійка, в руці, ховаю його в бардачок. Виїжджаю з двору, а думками все одно залишаюся з Нікою... Неправильно вона все зрозуміла. Потрібно буде поговорити. Розрулю ситуацію з Лікою та назад до своїх дівчаток. Своїх… Дивне відчуття, але здається таким правильним. Впевнений, Надя — моя дочка, щоб там Ніка не казала. Вона просто ображена на мене.

Дзвоню у двері Ліки.

— Нарешті… — видихає, кидаючись мені на шию.

Відсуваю дівчину від себе, заходячи до квартири. Проходжу до вітальні, сідаю на диван.

— Розповідай, — зібрано говорю.

— Але мені…

— Ліка, я готовий допомогти, — одразу розставляю все по своїх місцях. — Але без зайвих почуттів.

— Це все через тебе! Карім сказав, ти йому щось заборгував.

— А ось звідси давай детальніше, — різко обриваю її. Вона ніби бере себе до рук. — І, якщо можна, послідовно.

Карім — мій колишній партнер та нинішній конкурент. Чотири роки тому я дізнався, що він виводив гроші з бізнесу. В загальному стандартна ситуація. Коли ведеш справи з кимось, треба бути готовим до такого. Людський фактор грає основну роль, хто б що не говорив.

Ми разом брали участь у перегонах. Але виграти в мене йому так жодного разу й не вдалося.

Ми спокійно розірвали як ділові, так і приятельські відносини. Я виплатив йому тридцять відсотків замість п'ятдесяти та заплющив очі на його крадіжку. Загалом усе зам'яли. Він почав вибудовувати мережу своїх майстерень з ремонту автомобілів, досяг непоганих результатів, але мене все одно не переплюнув. Крім СТО у мене є мережа автомобільних салонів.

Рік тому він запропонував поганяти, змагання лише для нас двох. Мені донесли, що він тренувався, але перемогти йому все одно не вдалося. Після програшу він сказав: "У тебе залишилися мої двадцять відсотків". Карім вважає, що я йому винен гроші, і тут наші думки кардинально розходяться. Тому що я впевнений, що ні чорта йому не винен. А Ніка... у нашому розриві він теж взяв участь, хоча роль йому дісталася ще та...

— Добре, — ображено пирхає. — Коли я заходила до квартири, мене хтось штовхнув у спину. Я в прямому розумінні залетіла додому. Слідом за мною зайшли двоє амбалів. Почали питати, де ти…

Замовкла, ніби поринула у спогади.

— А ти що? — нетерпляче питаю.

— А що я? Сказала, що не маю жодного поняття. Після цього з'явився Карім. Він запропонував спокійно поговорити. Не брехати... — вона замислюється. — Я йому пригрозила тобою. Він махнув рукою, і один із його амбалів приставив мені ніж до горла, — починає плакати. — Ігорю, ніж! Розумієш? — її голос зривається, вона миготить з одного боку кімнати до іншого. — Він попросив тобі передати, цитую: «Думаю, йому не сподобається, якщо його наречену трохи зіпсують», — вона різко замовкає, зупиняючись. — Він прийшов до мене тільки тому, що був впевнений, що я для тебе важлива, що в нас все серйозно... — злякано дивиться на мене. — Це все через тебе! — кричить.

— Ліка, я, звичайно, наволоч, але в цьому ти винна сама, — жорстко обриваю її. — Якби не твоя маячня з весіллям. Постійні пости з цієї теми в соціальних мережах. Твоє переслідування. Ти сама довела до цього.

Вона починає плакати. Дідько!

— Так, винна... Я закохалася в тебе, Ігорю. А ти... — сердиться. — А ти виявився бездушною брилою льоду.

Боже, як пафосно.

— Ліка, заспокойся, будь ласка, — прошу вже м'якше. — Є проблема, яку треба вирішити. Я цим займусь. Але ти кидаєш цю дурну витівку з весіллям та живеш своїм життям. Зрозуміла?

— Так, — киває, обіймаючи себе за плечі.

По-людськи мені її шкода, але якщо зараз я виявлю хоча б трохи співчуття, вона прийме це як знак уваги. Тому ні. Нехай я залишусь для неї «бездушною брилою льоду».

Залишаю її одну. Прямуючи до автівки, дістаю телефон, набираю Олега.

— Привіт. Організуй мені зустріч із Карімом і знайди його особистий телефон.

— Навіщо? — дивується. — Ти впевнений, що тобі це потрібно?

— Давай без зайвих питань, просто організуй.

— Добре.

Відключаюся, та відразу надходить повідомлення від Аліси:

«Ігорю, цього разу не відмажешся. Ти маєш бути присутнім. Мішка з Асею теж будуть.

P.S. Дамір цього разу не допоможе. За дві години чекаємо»

Твою ж… Зовсім із голови вилетіло.

Яка ж Аліска настирлива. Ну допоміг мені друг кілька разів відкосити від її запрошень. Ну й що? Вона останнім часом якась дивна. Хоча, я здогадуюсь про причину. Її безмежна цікавість. Про зустріч із Надійкою та Нікою в торговому центрі, мені здається, знають уже всі…

Шумно видихаю, прораховуючи, чи встигну я до Ніки. Звідси до неї їхати десь хвилин сорок. Від Нікі до Даміра, за місто, десь годину-півтори. Чорт! На поговорити часу не залишиться...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно