Читати книгу - "Ненависть при світлі , Роза Фаєр"

То можу випадково зустріти Артура..Хоча навіть не так. По іронії долі я обов'язково з ним зустрінуся. При цьому тоді, коли найменше буду цього очікувати.

Наприклад,коли їстиму,а ще краще заляпаюся. Проллю на себе каву чи буду виглядати втомлено або ж не дуже вдало. Одним словом,не ідеально.

Знаєте той стан,коли ти відчуваєш себе на всі сто відсотків. Впевнена, що все на тобі ідеально сидить і ти до біса красива.

Кожен твій рух, погляд і навіть сама думка, виглядає спокусливо. Може бути таке, що насправді твій образ і не найкращий для тебе.

Десь у іншому освітлені чи з іншого ракурсу все виглядає не так і добре. Або ж твій вибір не так сприймуть в твоєму оточенні.

Та хіба все це важливо,коли тобі добре. Коли байдуже,бо ти просто і дуже банально, щасливий. Я б навіть сказала, задоволений.

Проте,в реальному житті день, коли ти впевнений в собі і день,коли ти зустрінеш,випадково звісно,того кого зовсім не хочеш зустрічати - ніколи не переткнуться. Оскільки,вони,як дві паралельні. Можуть йти одна біля одної вічність,але навіть там їм не судилося бути разом.

Несправедливо правда,але цього нам не змінити. І вже точно закон підлості не зміниться заради мого комфортного життя.

Якщо коротко,то ідея працювати в Святослава на роботі, доволі швидко почала здаватися мені не такою і чудовою.

Хоча, якщо подивитися з іншого боку - чому я маю відмовляти собі у чомусь.

Невже я боюся зустрітися з Артуром лицем до лиця. Ні,ні,ні!!

Він забрав у мене декілька днів, емоцій і.. почуття. Але я більше не дозволю йому впливати на мою долю.

Навіть якщо я і зустріну його,коли буду,як то кажуть,по лікоть у багні,то нічого. Я гордо підійму голову і пройду мимо.

Мабуть, навіть не привітаюся. Він став для мене пустим місцем.

Ось так, вирішено. Я піду працювати до брата. Правда,залишилася одна дрібниця. Всього навсього повідомити йому цю новину...

Але якщо подумати,то чому б йому мені відмовити. Взагалі,по життю,я дуже відповідальна і вчилася завжди добре.

Проте,мій досвід роботи крутиться навколо соціальної мережі і нічного клубу. Трохи сумнівне резюме.

Проте,я людина молода і енергійна. Тому, швидко зможу здобути необхідні навички і знання. Я ж не планую бути якимось дуже крутим керівником.

Хоча саме уявлення мене в широкому шкіряному кріслі та своєму кабінеті, видовище,скажу вам,захоплююче.

А ще чотири роки тому я б навіть не думала про таке. Просто б скривилася.

От що означає вік.. смішно правда,але я мала причини..які змусили мене змінити думку про своє життя.

Проте,не будемо про сумне. Варто вже залишити свою комфортну нірку і вийти в світ. Звісно,я не дуже довго "горювала".

Але все ж..так, досить. Я маю займатися чимось нормальним і корисним. Змінити імідж,роботу.

А що стосується іншого,то я не проти ходити в клуб, де працювала. Там мені постійно підморгував бармен Саша.

Хоча він був для мене під забороною. Я не хотіла пов'язувати роботу і особисте життя. 

Проте, тепер можна. Що ж,я все обдумала, заперечень не маю. Тепер потрібно йти шукати брата.

А далі якось " правильно" попроситися до нього на роботу. Тримайте за мене кулаки.

-Братику,-бачу, що мені щастить,бо він перший кого я зустріла в коридорі...

Швидко наздоганяю Святослава,але не зовсім. Бо в домашніх умовах не дуже зручно бігати на каблуках.

Цікаво,як моя бабуся витримує це вже стільки років.Мабуть,звичка.

Проте,я теж часто на підборах,але всеодно вдома надаю перевагу зручному взутті. Та сьогодні винятковий день.

-Привіт, Єво. Ти де пропадала,я вже думав, що втекла звідси скориставшись тим, що наші дорогі батьки зайняті гостями,-зупиняється біля сходів Святослав.

Напевно спускається до вечері. Я встигла сьогодні хоч на якийсь прийом їжі. Від згадки про якої в мене загурчало в животі.

Але , я тримала невимушене обличчя. Хоча ще досі сумнівалася чи казати зараз Святославу про свої наміри,чи потроху його задобрити.

-Привіт,ні що ти. Я не залишила б тебе з Ксенею самих на поталу. Просто зустріла друзів і ми несподівано затіяли невеликий відпочинок разом,-швидко вигадую легенду.

Проте,як тільки кажу це,то почуваю себе не дуже добре. Адже сама нещодавно потерпіла від брехні.

Спогади одразу ж почали повертатися,але я не дала їм заволодіти мною...

-Зрозуміло,пішли вже вечеряти,бо я страшенно голодний. До речі,я ще не казав тобі одну новину. Ксеня вагітна і скоро ти станеш тьотею,-в очах брата я бачила і радість,і захват водночас.

Я сама не стрималася і закричала від щастя. Навіть кинулася його обіймати.

-Вітаю! Вітаю! Вітаю,-продовжую його обіймати.

Це неймовірна новина. Саме те, що змушує мене вірити тільки в хороше. Що дає наснагу для життя.

А ще надію на те, що в кінці кінців я теж знайду того хто зробить мене щасливою. Проте,вже без краплі брехні.

І після цього в нас колись з'являться діти. Але знову ж таки,все буде по чесному...

-Зараз просто задушиш мене,-намагається звільнитися брат.

І я таки відпускаю його. 

-Вибач, ледве не вбила майбутнього татуся,-жартівливо відповідаю.

Все ж настрій в мене на висоті.

-Добре, ходімо вже, бо я голодний і Ксеня певно там засумувала без нас,-продовжує спускатися вниз Святослав.

-Чекай,я хотіла з тобою поговорити,-біжу за ним,-Але це почекає,-швидко додаю.

Краще шокувати його тоді,коли в нього буде повний шлунок. Все ж тоді він буде набагато спокійнішим,а ще добрішим.

Ми заходимо разом до вітальні і я швидко підбігаю до Ксені. Правда, цього разу я не кидаюся з обіймами на неї. А всього лише присідаю навпочіпки.

-Я тут чула чудову новину. Вітаю майбутню мамусю,-легко цілую її в живіт,а потім вже в щоку.

-Дякую,моя хороша,-сіяє від щастя Ксеня.

Роль матусі їй дуже личить. І як я не могла здогадатися, що вона вагітна. Чи в мене взагалі відсутнє якесь внутрішнє передчуття.

Чому я настільки недалека,коли щось стосується секретів..