BooksUkraine.com » Сучасна проза » Буфонада, або Більше не самотні 📚 - Українською

Читати книгу - "Буфонада, або Більше не самотні"

178
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Буфонада, або Більше не самотні" автора Курт Воннегут. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 35
Перейти на сторінку:
• •

Напевне, мене контузило. Люди в селищі волали про допомогу, а я був єдиний лікар. Але я просто пішов геть.

Пригадую, як я блукав під родинними яблунями.

Пригадую, що я зупинився біля родинного цвинтаря і похмуро розпечатав конверт від фармацевтичної компанії Елі Ліллі. У конверті лежала з дюжина зразків піґулок, які кольором і розміром нагадували сочевицю.

Супроводжувальні матеріали, які я дуже уважно прочитав, пояснювали, що торгова назва цих піґулок — трибензоманераміл. «Манера», вжита як частина назви, стосується гарних манер, соціально прийнятної поведінки.

Ці піґулки призначалися для лікування соціально неприйнятних симптомів хвороби Туретта: люди, які від неї потерпали, мимоволі казали непристойності і робили образливі жести, незалежно від того, де перебували.

У своєму стані дезорієнтації я вирішив, що мені потрібно негайно прийняти дві піґулки, що я і зробив.

Минуло дві хвилини, і все моє єство переповнилося таким задоволенням і впевненістю, яких я доти ніколи не відчував.

Так розпочалася залежність, якій судилося тривати майже тридцять років.

Гей-го.

• • •

Просто диво, що в моїй лікарні ніхто не загинув. Ліжка і каталки з дітьми, що важили дещо більше, поламалися. Одна медсестра провалилася в люк, який колись ховався під Елізиним ліжком. Вона зламала обидві ноги.

Мати, дякувати Богові, проспала весь цей час.

Коли вона прокинулась, я стояв біля підніжжя її ліжка. Вона знову розповіла мені, як ненавидить усе штучне.

— Знаю, мамо, — сказав я. — Повністю з тобою згоден. Назад до Природи!

• • •

Я й досі не знаю, чи був отой ґравітаційний струс справою Природи, чи то був черговий експеримент китайців.

Тоді я думав, що існує зв’язок між струсом і тим, що Фу Манджу сфотографував наш з Елізою начерк про силу тяжіння.

Так, геть одурманений трибензоманерамілом, я виніс усі наші папери з мавзолею.

• • •

Начерк про силу тяжіння виявився для мене незрозумілим. Напевне, ми з Елізою ставали в тисячу разів мудріші, коли притулялися головами, ніж коли між нами пролягали милі й милі.

Наш утопічний план реорганізувати Америку в тисячі штучних родинних кланів був натомість цілком ясний. Між іншим, Фу Манджу вважав його безглуздим.

— Оце і справді дитяча вигадка, — сказав тоді він.

• • •

А мені цей план видався захопливим. Там говорилося, що немає нічого нового у штучних родинних кланах в Америці. Лікарі вважають себе спорідненими з іншими лікарями, правники — з правниками, письменники — з письменниками, політики — з політиками, і все таке решта.

Проте ми з Елізою гадали, що то хибна форма родинних кланів. З них вилучалися діти і старі люди, хатні господарки і невдахи всякого роду. І ще одне: їхні інтереси були зазвичай такі вузькоспеціалізовані, що виглядали мало не божевільними для непосвячених.

— Ідеальний родинний клан, — писали ми з Елізою у ті давноминулі роки, — повинен включати всі різновиди американців пропорційно до їхньої чисельності. Створення десяти тисяч таких кланів забезпечило б Америці десять тисяч, сказати б, парламентів, які б щиросердно й фахово обговорювали те, що тепер пристрасно обговорює лише купка лицемірів, а саме — добробут усього людства.

• • •

Моє читання перервала старша медсестра, яка ввійшла повідомити, що наші перелякані юні пацієнти нарешті позасинали.

Я подякував їй за цю благу вість. А потім незчувся, як попросив її, ніби між іншим: «До речі — напишіть, будь ласка, до компанії Елі Ліллі в Індіанаполісі, щоб вони вислали дві тисячі доз їхніх нових ліків під назвою трибензоманераміл».

Гей-го.

Розділ 33

Мати померла за два тижні після цих подій.

Сила тяжіння не турбувала нас ще двадцять років.

А час летів. Час обернувся в якогось ефемерного птаха — став розпливчастим через чимраз більші дози трибензоманерамілу.

• • •

В якісь проміжки часу я закрив свою клініку, повністю зрікся медицини і мене обрали сенатором Сполучених Штатів від Вермонту.

А час летів.

Одного дня з’ясувалося, що я балотуюся на посаду президента країни. Камердинер причепив до лацкана мого фрака значок кампанії. На ньому було гасло, яке забезпечило мені перемогу на виборах:

• • •

Я лише раз з’явився тут, у Нью-Йорку, під час президентської кампанії. Я виступив із промовою зі сходів Публічної бібліотеки на розі Сорок сьомої вулиці і П’ятої авеню. Острів Мангет-тен на той час був сонним морським курортом. Місто так і не оговталося від того першого ґравітаційного струсу, який повиривав ліфти в його будівлях, затопив його тунелі, поламав усі його мости, крім одного — Бруклінського.

Тепер сила тяжіння знову почала химерити. Це вже не були оті страхітливі струси. Якщо китайці й справді були до того причетні, то вони навчилися, як поступово збільшувати або зменшувати її, щоб, мабуть, не спричиняти травмування людей і руйнації нерухомості. Сила тяжіння тепер набула величавої ґраційності морських припливів і відпливів.

• • •

Коли я виступав на сходах Бібліотеки, сила тяжіння була велика. Тому я вирішив говорити сидячи. Я був тверезий, як скло, проте розвалився у кріслі, як п’яний англійський сквайр давніх часів.

Моя аудиторія, що головно складалася з пенсіонерів, буквально лежала горілиць на П’ятій авеню, яку поліція перекрила, хоча там і так не було б жодного транспорту. Десь, здається, на Медісон-авеню стався невеликий вибух. Мародери порпалися в руїнах вже ні до чого не придатних хмарочосів.

• • •

Я говорив про самотність американців. То була єдина тема, якої я потребував для перемоги, на моє щастя. То була єдина тема, на яку я взагалі міг говорити. Як прикро, казав я, що я не з’явився в американській історії раніше разом зі своїм простим і реальним планом антисамотності. Я казав, що всі руйнівні ексцеси американців у минулому викликала не так пристрасть до гріха, як самотність.

Один старий дід потім підповз до мене і розповів, що він скуповував страхові поліси, акції інвестиційних фондів, побутові прилади, автомобілі і все таке решту не тому, що йому це подобалося чи було потрібно, а тому, що торговці й аґенти, здавалося, обіцяли стати його родичами і все таке решту.

— Я не мав родичів, але дуже потребував їх, — сказав він.

— Як і кожен з нас, — сказав я.

Він розповів, що протягом довгого часу пиячив, сподіваючись породичатися з відвідувачами барів.

— Бармен був би нам за рідного батька, розумієте... Але раптом наступав час, коли вже заборонялося продавати алкоголь.

— Розумію, — відповів я.

1 ... 22 23 24 ... 35
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буфонада, або Більше не самотні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буфонада, або Більше не самотні"