Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

– Я теж хотіла завести домашнього улюбленця, тільки батьки мені це заборонили. Сказали, що й без того вистачає клопоту. Жодні вмовляння на них не подіяли. 

– А зараз? – запитав Тео, щойно вона закінчила свою розповідь. – Не хочеш завести лахматий клубок нещастя? – Ельза посміхнулася на його питання та розвернувшись до Тео поклала руки на груди. Почав крапати дощ, проте вони нікуди не поспішали.

– В мене вже є клубок нещастя, з яким я не знаю як впоратися. – Тео обхопив її талію руками та притиснувши до себе поцілував. Він ніжно без натиску цілував її губи ніби боявся зробити щось не так, а Ельза відповідала йому взаємності боячись того ж самого.

– Залишимося сьогодні тут? – запитала вона поглянувши в його блакитні, як небо очі. – Якщо ти не проти. – Тео відповів поцілунком на її питання та підхопивши за стегна взяв її на руки. Вони зайшли у будинок не розриваючи поцілунку, а одяг розлітався по всьому приміщенню. Вона торкалася його гарячої шкіри під футболкою, яку вона згодом розірвала, щоб краще відчути його тепло. Він схопив Ельзу за волосся та цілував її ключиці, шию, вуха і знову повертався до губ, які вже почервоніли від поцілунків. Він скинув всі речі зі столу та посадив на нього Ельзу, яка важко дихала. Вона вивільнила кігті та дряпала його спину до крові від кожного його дотику, проте ці рани загоювалися так швидко, як і з'являлися нові. А він залишав на ній сліди від поцілунків та покусуючи її тіло залишав сліди зубів в пориві пристрасті. Звуки вовків не стихали всю ніч у цьому будинку, закарбувавши перший приємний спогад з цим місцем в Ельзи та доповнив приємні спогади Тео.