Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова "

— Втомилася, — буркає Віра. Скидає з ніг чоботи й плюхається на пуфик, привалившись головою до шафи. Можливо, вона переоцінила свої сили. З такою сонливістю можна всюди задрімати. Навіть на сходах у під’їзді. Коли викид адреналіну вже не охоплює її тіло, сил стає удвічі менше.

— А якщо серйозно? — Варя ще раз проводить консилером навколо контуру губ.

— Захворіла. А ти куди така зібралася?

— На спектакль. Я, якщо ти пам’ятаєш, акторка.

— Угу. І що, там ти не можеш намалюватися? Будеш через половину міста так їхати? І кого ти граєш?

— Граю куртизанку.

— Тобто повію?

— Куртизанку, — стоїть на своєму Варвара. — І ні, мене зараз на машині заберуть.

— Хто?

— Художник-постановник.

Варя крутиться перед дзеркалом, поправляючи дійсно бездоганний з огляду на техніку макіяж. А те, що вона схожа з ним на повію, так що вже зробиш — мистецтво!

Віра стягує з себе шарф, що вже порядком набрид. У теплі квартири він став зовсім нестерпним. Ліниво розстібає ґудзики на пальто. У м'язах не залишається сил, щоб нормально стягнуть з плечей верхній одяг. Так і продовжує сидіти, спершись головою на холодну поверхню дерев'яної шафи. Додатковий седативний ефект для її бідного обличчя. Хоча окуляри неприємно втискаються в шкіру обличчя.

— Божечки! — сестра нарешті відвертається від свого відбиття в дзеркалі й ледь не підстрибує на місці. — Ти дуже невдало сходила до косметолога?

— Майже. Повірила жінці в кіоску.

— І? Ти мене лякаєш. То п’яна приходиш додому, то до нас додому приходять якісь любителі артпростору, то тепер тебе ніби покусали бджоли.

— Будемо вважати, що так і є.

— Ти зв’язалася з поганою компанією? — хмикає Варя, натягуючи на себе пуховик.

— Це моя фраза має бути, — Віра в інший час із задоволенням би посперечалася з молодшою. 

— Знаєш, моє покоління усвідомленіше за твоє зростає. Тож я маю право на такі питання.

— Угу.

— Та ти зовсім квола! — навіть Варвара розуміє: сестра ні на що не здатна. — Давай я допоможу до ліжка дійти.

— Та я…

Віра намагається відмахнутися від сестри. Але та зі спритністю, якій позаздрили б спортсмени, тягне на себе старшу, змушуючи її встати. Дійсно доводить до кімнати й допомагає забратися на ліжко, накриває ковдрою.

— Ти як взагалі? Що відбулося.

— Побочка після антигістамінних, — сонно бурмоче Віра. Вона вже від’їжджає знову в сон.

— Я не можу залишитися вдома. Може, комусь зателефонувати, щоб із тобою побули? Алісі?

Вірі здається, що цей голос через вату в вухах їй сниться. Варвара не може про неї піклуватися.

— Аліса в лікарні.

— Ну тоді Назару.

— Угу, так він і приїде, — бурмоче Віра. А потім все ж провалюється в сон. Приємний і безтурботний. Наче її психіка нарешті дала спокій тумблерові з тривожністю. Або його просто вибило, як автомати на старих лічильниках. Не витримала голова перенавантаження.

Прокидається Віра, коли до квартири забралася темнота, ледь підсвічена жовтими ліхтарями. Тишу розрізають машини з вулиці, чергові завивання вітру й мелодія телефону. 

Мозок погано працює зі сну. Але набридливе звучання одного й того ж звуку по колу змушує Віру піднятися з ліжка. Телефон розривається десь у коридорі. Знаходить його в сумочці, недбало кинутій на пуф. Яскравий екран неприємно б’є по очах.

— Так, Оль, — одразу ж бере слухавку. Доводиться прочистити горло й повторити вітальну фразу більш впевнено.

— Ти чого так довго не береш? Просила ж поквапитися.

— Пробач. Я вже тут.

— Чую.

Віра бреде квартирою на кухню. Там уже вмикає основне світло й ставить чайник на плиту. Втомлено тре обличчя долонею, поправляє окуляри. Спати вдень — гірше, що можна придумати в цьому світі.

— Знайшла на твого Сердюка все, що могла.

— І як там справи?

— У нього — погано.

— Не лякай мене.

Слова приятельки потрохи розганяють морок, що залишився після сну.

— Так, а який у тебе інтерес до цього чоловіка?

— Колега, так би мовити. Треба знати, чого очікувати від цієї людини.

Віра обходиться загальними фразами. Зараз поруч із її дурним характером поселилася параноя. І сусідка виявилася занадто прискіпливою до кожного слова, яке вимовляє Гаєвська.

— Не хочеш розповідати, і не треба, — все розуміє Ольга. — Значить, дивись. У Сердюка є чинні контри з одним із суддів наших. Конфлікт інтересів тримається вже пару місяців. Точно ніхто не знає, яка муха між ними пролетіла. Але за деякими плітками, там не муха, а щонайменше — джміль за габаритами.

Гаєвська уважно поглинає інформацію й заварює собі каву. Хотілося б туди плюхнути порцію коньяку, але не дає совість, що набридливим голосом нагадує їй про роботу.