Читати книгу - "Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова"

З самого рання я вирішив здивувати Софію, взявши каву і круасани. Яку каву вона любить я не знаю, тому взяв ту, від якої в захваті я, та сама історія із круасанами.

Коли я побачив її, я ледь не обімлів, цей сарафан настільки їй личив, що я на мить задивився на неї.

На мій величезний подив, смаки з кавою та круасанами у нас співпали. Після сніданку ми почали працювати. Я весь час спостерігав за тим, як Софія командувала будівельниками, як же я хотів щоб вона командувала так мною в ліжку.

Коли настав час обіду, я запросив Софію в свій улюблений ресторан і вона погодилась. Зайшовши туди, я зрозумів, що Софія тут частий гість, бо ж офіціант знав що саме вона буде замовляти. Я обрав те ж саме. За обідом я зізнався їй що вона мені подобається, хоч вона і не відповіла мені прямо про те що я їй також подобаюсь, це було видно по її обличчю.

Весь наступний день, я перебирав папери клубу, бо на днях мала б бути якась перевірка. Вже ввечері, коли Софія пішла, я помітив у дальньому кутку вазу з квітами, там були червоні тюльпани, підійшовши ближче я побачив там записку, дістав її і прочитав вміст: «Вибач мене будь ласка, я не мав цього робити. Ельдар». Отже квіти від Ельдара. Тоді чому вона їх не викинула? Може це її улюблені? Схоже на те, що Ельдар відправив ті квіти, коли ми побилися біля клубу. От покидьок, навіщо він її дістає? Хоча, якби вона його пробачила, то мабуть він би їй телефонував, або запрошував на обіди. Чи я не правий? Щось я заплутався.