Читати книгу - "Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова"

Вже місяць як я працюю дизайнером. За цей час ми встигли зробити всі необхідні внутрішні роботи, залишилося лише дещо допрацювати і можна буде наповнювати кав’ярню усім необхідним.

Щодо мене та Роста, то ми почали зустрічатись, у нас все розвивається повільно, я сама на цьому наполягла, бо ж колись вже мала стрімкі невдалі стосунки, які закінчилися зрадою колишнього. Походи в кіно, ресторани, парки – все як у казці, звичайно без сварок не обходиться, але ми швидко миримось. Ось уже другий тиждень як Рост наполягає на тому аби я переїхала до нього, але я не хочу поспішати. Все буде, просто треба трохи почекати.

Вже завтра день народження Данила, наша сім’я піде туди у повному складі, тато навіть відмінив усі зустрічі на завтра, аби познайомитися із хлопцями своїх доньок. Рост натякнув що нас буде чекати якийсь сюрприз, але зізнаватися який, він не хотів.

Ми з Алісою сьогодні вирішили пройтися по крамницях, аби підібрати собі якісь легкі сукні, бо на вулиці вже справжнє літо, хоч за календарем останній місяць весни.

- Ну як тобі? – Я вийшла із примірочної у атласній сукні темно-зеленого кольору нижче колін, на тонких бретелях та з вирізом на лівій нозі до середини стегна.

- Ти шикарна! – Повільно вимовляє сестра, смакуючи кожною буквою цього слова.

- Правда?

- Ще й яка! Ця сукня ідеально тобі підходить! Ой, чекай. – Сказала сестра і миттю полетіла кудись, немов ошпарена. – Ось. Взуй їх. – Протягує мені Аліса шкіряні чорні босоніжки на зав’язках, на тоненькій шпильці.

- А тепер?

- А тепер це ще ідеальніше!!

- Чудово! Тепер твоя черга. Чекаю тебе тут. – Не переодягаючись пішла на диванчик і стала чекати Алісу.

Через деякий час, Аліса виходить у червоній атласній сукні до колін із вирізом на спині та в золотих босоніжках на невисокому підборі. Вона така гарна, що я і слів не можу зв’язати, я просто витріщаюсь на неї.

- Погано, так? – Сумно говорить сестра.

- Ні, ти що, ти така гарна, що я втратила дар мови! – Після моїх слів очі сестри аж засяяли.

- Чесно? – Не вірячи питає.

- Чесно. Йдемо на касу розраховуватися за сукні та підбори. – Сказала я прямуючи до примірочної.

Після покупок ми вирішили зателефонувати стилістові і запросити на завтра до нас додому, до батьків, аби він допоміг нам втрьох із зачісками та макіяжем.

Гарненько поївши в кафе торгового центру, ми поїхали додому відпочивати, бо зранку ми мали з речами поїхати до батьків, а звідти вже на свято до Данила.