Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Ба чекала їх біля під'їзду і відчиняла двері.

— Давай бігом в ліжко її, там вовняна ковдра.

— Може ванну?

— Ні, ти що, не можна!..

Леся, визирнувши з кімнати, насупилася.

— Наливки їй стопку і чаю! Натирай ноги спиртом, роздягай і грій собою. БІГОМ! — командувала вона, спираючись на милицю.

— Що? — перепитав Артур, садячи Злату на ліжко, знімаючи з неї кросівки і озираючись на прочинені двері.

— А щоб тобі! В неї ще й ноги голі?! — вигукнула ба, зайшовши за ним слідом.

— Кажу, грій собою! Так у війну льотчиків гріли після зимових польотів. Обігріву не було в кабінах, то відігрівали їх тілами. Правду кажу, і гарно грій, — сказала Леся, багатозначно піднімаючи брови і подаючи ба пляшку з наливкою, на яку наділа порожню стопку зверху.

— Побачимо, — Артур здогадався, про яке зігрівання говорила шалена бабусина подруга, однак загальмована від переохолодження Злата швидше пробуджувала занепокоєння, ніж сексуальний потяг, а теперішній стан їхніх стосунків викликав великі сумніви щодо можливої близькості. Хоча... він не проти. Секс — досить дієвий метод і вибачення і примирення.

Зморщившись, Злата випила наливку, котру подала їй Лілія, та пропекла її зсередини. Наступним їй дали теплий трав'яний чай з медом — гарячий вона ніколи не пила і зараз починати був не самий вдалий момент. Вона спробувала, притуляючи холодні пальці до теплої поверхні чашки, поки Артур натирав їй ступні спиртом. Дурень, він проходив повз її теплі речі стільки разів за ранок і не помітив, що вони в квартирі, а не на ній…

Ба і Леся пішли на вихід з кімнати, у дверях ба озирнулась.

— Ну як, Артуре, достатньо охолола? — з докором запитала вона онука.

Він нічого не відповів, мовчки відвів погляд. Ба вийшла, зачинивши двері.

Злата поставила чашку з недопитим чаєм на тумбочку.

— Давай я допоможу тобі роздягнутися, — сказав Артур, сидячи на колінах біля її ніг. Ступні Злати стояли на його стегнах і він накривав їх своїми долонями.

— Я можу сама…

— Можеш, — він кивнув. — Але так буде швидше.

— Мені потрібно в туалет…

— Добре, зараз, — він взяв вовняні шкарпетки, що ба лишила на ліжку і одягнув їй. — Можеш йти.

Злата вийшла з кімнати, і бабусі зустріли її здивованими вигуками. Доки ба пішла слідом за Златою, до кімнати зазирнула Леся.

— Щоб пропотіла, — додала бабуся, поважно кивнувши, і, спираючись на милицю, попрямувала до своєї кімнати. Це легше сказати. Він не знає з якого боку до неї підступитися. Підвівся з підлоги і, знявши дублянку, повісив її на вішак у прихожій.

— От поки він тобі цього сам не скаже — не видумуй, — почувся приглушений голос ба. — Вмийся і повертайся до кімнати. Давай, тобі потрібно нагрітися.

— А якщо…. — схлипнула Злата.

— Все буде добре, він же твій чоловік, йди...

Артур повернувся до кімнати, очікуючи її повернення. Невдовзі зайшла Злата, і ба зачинила за нею двері. Він мовчки підійшов до неї і почав роздягати. Злата не опиралася. Зняв з неї худі — під ним нічого не виявилось… Артур насупився. Якби ж знизу була хоча б футболка… Злата захворіє, що б вони не робили, на жаль... Розстібнув і зняв з неї тоненькі джинси, провів її до ліжка. Вона покірно йшла. Артур допоміг їй лягти в ліжко, вкрив її колючою вовняною ковдрою, потім ще однією, роздягнувся сам. Ліг і пригорнув її обличчям до себе. Все мовчки. Артур просто не знав, що краще сказати. Вчора наговорився… і Злата боялась сказати хоч слово.

Вона тремтіла чи то від холоду, чи то від нервів, тулячи холодні кінцівки до себе.

— Обхопи мене, так руки швидше нагріються, — сказав Артур, і Злата виконала його прохання, сама дуже хотіла це зробити, але після вчора боялася щось зробити не так.

Вона притулялася до гарячого тіла Артура, насичуючись його теплом. По мірі того, як вона нагрівалася, відступали страхи, що всьому кінець і до свідомості пробивалося розуміння того, що не так вже все й погано. Так, вони посварилися, але він не вважає її ворогом. Артур гладив її спину поверх шерстяної ковдри, посилюючи тертя і вона починала нагріватися.

— Чи зможеш ти мені пробачити? — запитав Артур трохи згодом, коли Злата припинила тремтіти і трохи зігрілася.

— А ти мені? — ледь чутно запитала вона.

— Тобі нема за що вибачатися. Я сам наламав дров… — Артур зарився лицем в її волосся.

— Але якби я тоді сказала…

— Не факт, що моя присутність щось би змінила… Гора був схибленим, він міг підловити момент, коли я міг кудись відлучитися… І хто зна, чи зміг би йому тоді хтось завадити вчинити задумане? — Артур обійняв її дужче, перемістивши руку під ковдру. — Ти все тоді зробила правильно. Пробач мені, всі вчорашні образи — вони притягнуті за вуха, бо насправді мені нема чим тобі дорікнути... Вибач...

— Я вибачаю, — відповіла Злата. Почуття власної провини нікуди не зникло. Але Злата готова зараз сказати, що завгодно, тільки б залишити вчорашню сварку в минулому. Головне, що він поруч, що він не відштовхує її. Вчора, коли Артур пішов до квартири, не сказавши ні слова, вона сприйняла це, як його небажання бачити її в своєму житті… Тепер вона розуміла, що помилялася. Пригорнулась щільніше і він поцілував її у маківку — по тілу розлилась хвиля тепла, залишившись тліти внизу живота.