Читати книгу - "Грішна"

— Тобі так буде зручніше. Влаштуєшся в кімнаті для гостей. Мене кілька годин не буде.

Його мовчання змусило її почервоніти. Досі не дивлячись на нього, Мора застебнула пальто. Охоплена бажанням утекти, вона відчинила двері.

І почула за спиною:

— Я на тебе зачекаю.

Сині вогні блимали крізь завісу снігу. Мора зупинилася за одним із патрульних авто, патрульний підійшов до неї, наполовину сховавшись за піднятим коміром, наче черепаха в панцирі. Вона опустила скло, примружилася від світла ліхтарика. Усередину залітав сніг, осідав на панель приладів.

— Докторка Айлс, бюро судово-медичної експертизи, — відрекомендувалася жінка.

— Добре, мем, можете лишити авто тут.

— Де тіло?

— Усередині. — Він махнув ліхтариком на будівлю з того боку вулиці. — Головний вхід на замку, треба обійти з провулка. Електрика вимкнена, йдіть обережно. Вам знадобиться ліхтарик, у провулку повно коробок і всякого лайна.

Мора вийшла з автомобіля під біле мереживо снігу. Сьогодні вона була повністю готова до погоди й тішилася з того, як тепло та сухо ногам в утеплених чоботах. На дорозі лежав шестидюймовий шар снігу, але він був м’який і пухнастий, і пробиратися крізь замети було просто.

Біля входу до провулка вона ввімкнула ліхтарика й побачила обвислу поліційну стрічку, жовте майже зовсім сховалося під білим. Вона переступила її, збивши сніг. Провулок був захаращений безформними купами мотлоху, вкритими снігом. Мора врізалася ногою в щось тверде, почулося дзеленчання пляшок. Це місце вочевидь було смітником, і їй стало цікаво, що за гидоту приховує ця біла ковдра.

Вона постукала в двері, гукнула:

— Є хто? Це судмедекспертка.

Двері відчинилися, її засліпило світло ліхтаря. Вона не бачила, хто його тримає, але впізнала голос детектива Даррена Кроу.

— Привіт, док. Вітаємо в царстві тарганів.

— Можете світити деінде?

Промінь перемістився, і Мора побачила його дещо загрозливий силует із широкими плечима. Він був одним із молодих детективів відділу розслідування вбивств, і щоразу, працюючи з ним, вона почувалася наче на знімальному майданчику телесеріалу — такий схожий був Кроу на копа з фільму, з ретельно укладеним волоссям і нахабною, самовпевненою поведінкою. У жінках він поважав лише холодний професіоналізм, і саме його вона йому демонструвала. Там, де чоловік-судмедексперт міг би потеревенити з детективом, Мора мусила підтримувати кордони й проводити межу, інакше він знайшов би спосіб розхитати її авторитет.

Вона наділа рукавички й бахіли і зайшла в будинок. Освітивши ліхтариком кімнату, побачила металеві поверхні, що відбивали світло: велетенський холодильник і металеві столи, промислову плиту й духовки.

— Тут раніше був італійський ресторан «Мама Кортіна», — пояснив Кроу. — Аж поки Мама не збанкрутувала й не покинула бізнес. Будівлю призначили до знесення два роки тому, обидва входи замкнули на замки. Схоже, що двері у провулку нещодавно зламали. Кухонне обладнання виставили на аукціон, але не знаю, кому воно потрібне — бруднюще.

Він посвітив на конфорки, де жир за роки взявся чорною кіркою. Таргани чкурнули геть від світла.

— Тут їх повно. Стільки смачного жиру на поживу.

— Хто знайшов тіло?

— Один з наших хлопців з відділу боротьби з наркотиками. Вони влаштували облаву за квартал звідси. Підозрюваний утік, вони вирішили, що побіг сюди. Побачили, що двері навстіж, увійшли, шукаючи свого типа, а тут сюрприз. — Він указав ліхтариком на підлогу, тоді махнув на інший край кухні. — Серед пилу є сліди. Наче жертву тягнули через кімнату. Тіло там. Треба пройти через залу.

— Уже все зафільмували?

— Так. Дві пачки батарейок взяли, щоб світла вистачило, — усі вже сіли. Тож там буде темнувато.

Мора пішла за Кроу до дверей, тримаючи руки близько до тіла, нагадуючи собі ні до чого не торкатися — наче їй взагалі того хотілося. Навколо неї в тінях постійно шурхотіло, вона подумала про тисячі тарганів, що носяться стінами, чіпляються за стелю в неї над головою. Страшні криваві видовища вона терпіла з гідністю, а от мерзенні комахи викликали в неї щиру огиду.

Ступивши до зали, вона відчула поєднання старих запахів, характерне для провулків за ресторанами: сміття й прокисле пиво. Але тут було ще дещо, зловісний і знайомий сморід, від якого серце забилося швидше. Це була мета її візиту, що будила в ній одночасно цікавість і страх.

— Схоже, тут ночували безхатьки, — завважив Кроу, посвітивши на підлогу, де лежала ковдра та оберемок старих газет. — А там ще й свічки є. Пощастило, що весь ресторан з його мотлохом не спалили.

Він повів променем по горі обгорток від їжі та порожніх бляшанок. З вершини гори на них дивилися жовті очі — пацюк, не зляканий, навіть нахабний, наче закликав підійти.

«Пацюки й таргани. Що ж вони залишили від тіла?» — подумала Мора.

— Це тут, за рогом. — Детектив упевнено торував шлях повз столи й складені стільці. — Тримайтеся з цього боку. Ми хочемо зберегти сліди: хтось уступив у кров і розніс її далі від тіла. Вони закінчуються десь тут.

Він провів її до короткого коридору. З дверей у кінці лилося слабке світло. З чоловічої вбиральні.

— Док прийшла! — гукнув Кроу.

У дверях з’явилося світло ще одного ліхтарика. З убиральні вийшов напарник Кроу, Ед Сліпер, і втомлено махнув Морі забраною в рукавичку рукою. Сліпер був найстаршим у відділі вбивств, і щоразу, побачивши його, Мора відзначала, що його плечі стали трохи понуріші. Їй стало цікаво, наскільки ця пригніченість пов’язана з Кроу. Ані мудрість, ані досвід не подолають молодої агресії, тож Сліпер давно віддав контроль своєму владному напарнику.

— Видовище не з приємних, — мовив він. — Радійте, що зараз не липень. І думати не хочу, як би тут смерділо, якби не було так в біса холодно.

Кроу розреготався.

— Схоже, хтось готовий до Флориди.

— Я вже вибрав собі гарний будиночок у комплексі за квартал від пляжу. Носитиму самі плавки цілий день. Хай усе висить.

«Теплі пляжі, — подумала Мора. — Дрібний пісок». Хіба ж не всі вони воліли б опинитися там замість цього темного коридору, освітленого лише трійцею їхніх ліхтариків?

— Тіло ваше, док, — сказав Сліпер.

Вона пройшла у двері. Промінь ліхтарика впав на брудні кахлі підлоги — чорно-білі, викладені в шаховому порядку. Вони були вкриті слідами й засохлою кров’ю.

— Тримайтеся біля стіни, — нагадав Кроу.

Мора ввійшла до вбиральні й одразу відсахнулася, налякана стрімким рухом біля ніг.

— Господи, — видихнула й здавлено засміялася.

— Так, пацюки тут здоровенні, — погодився Кроу. — Мали чим бенкетувати.

Вона побачила, як за двері кабінки прослизнув хвіст, і пригадала старі міські легенди про пацюків, які плавають каналізацією й вистрибують з унітазів.

Поволі провела променем повз два