Читати книгу - "МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря"

14:50.

На перехресті, недалеко від заправки, розташовані блокпости на всі напрямки руху. Дружина із онучкою на руках підійшла до військового із чорно-синьо-червоною пов'язкою на рукаві й зі сльозами на очах попросила допомогти з паливом, щоб доїхати до Бердянська. Він сказав, що десять хвилин тому проїхала машина з бочкою бензину. А поки що нічим допомогти не може.

15:20.

Той самий військовий, непогано вгодований, підійшов до моєї дружини й повідомив, що до нас зараз під'їде Газель, яка прямує до Бердянська, і візьме нас на буксир. Оце так поворот! Дружина запитала у військового, як його звуть, щоби помолитися за нього. Він відповів: "Михайло". Дякуємо, Михайле!

15:30.

Нас на буксир бере Газель, в кузові якої також вивозять людей із Маріуполя. Разом із людьми в кузові знаходиться величезний чорний собака водія. Водій Артем, як з'ясувалося, теж із Маріуполя. Як ми зрозуміли, це вже не перший його рейс.

16:00.

Під'їхали до блокпоста на виїзд із Мангуша. Хвіст черги, з безліччю машин, був дуже довгий. Артем зумів узгодити проїзд. В результаті нас поставили в чергу між машинами.

17:00.

Рухалися по метру (дуже повільно) до контролю близько години. Вздовж дороги стояли житлові будинки, біля яких (дуже часто) перебували озброєні люди з білими пов'язками. Артем підійшов до однієї з таких груп і дав їм пачку сигарет, щось розповідаючи. Вони разом сміялися. До іншої такої групи він підійшов із жінкою, яка їхала з ним у кабіні. Жінка дала їм свій смартфон, і вони разом щось там розглядали.

17:20.

Контроль. Поряд стояла камера РТ. Знімальна група з трьох молодих хлопців із написом "ПРЕСА" фільмувала вимушених біженців, весело перегукуючись між собою й переходячи на сміх. На контролі нас довго не тримали. Побачивши маленьку дитину, військові перевірили лише наші паспорти та мої техпаспорт і права водія, після чого ми благополучно виїхали з Мангуша.

Примітка: Один із військових на блокпості супроводжував нас із щасливим обличчям. Він, мабуть, щиро вірив, що їхні війська нас визволяють від якихось вигаданих фашистів, що ми (а це тисячі машин) їм за це неймовірно вдячні і з радістю покидаємо свої домівки… Світ перевернувся?

Тро́си рву́ться, доро́га в снігу́,

те́мрява мі́цно нас обійма́є.

Ва́жко і стра́шно на цьо́му шляху́:

йдем упере́д, а доро́ги не зна́єм.

17:30.

Темнішало. Колона рухається дуже повільно. Артем на Газелі кілька разів звертає з траси і городами скорочує шлях. А ми, навантажені у своєму Лачетті, ледве їдемо за ним, майже на "пузі" автомобіля.

18:00.

На черговому повороті трос порвався. Артем лаявся, не добираючи слів. Ми були змушені слухати, щоб не залишитися в городі. Трос зв'язали, він став трохи коротшим. Увімкнули аварійку, яка працювала від насилу зарядженого сьогодні вранці акумулятора.

18:30.

Температура впала до 0°С і нижче. Пішов сніг. Пічка не працює. Обігрів скла не працює. У додаток до всього, сів акумулятор. Щітки не чистять скло. Аварійка вимкнулася. Сніг почав налипати на вікна. За першої можливості сини вискакували й чистили лобове скло вручну.

Скляне́ павути́ння притя́гує лід,

Зима́ заспіва́ла нам пі́сеньку ти́ху.

Маши́ни повзу́ть одна́ одній услі́д,

шука́ючи в те́мряві шлях свій від ли́ха.

19:00.

Лобове скло стало покриватися льодом (замерзати). Ззовні і зсередини потріскане скло нагадувало тисячорічну павутину. Газель і трос перед собою практично не бачу. Так і наїхав на трос під час повороту, який знову порвався. Артем, зв'язуючи трос, вкотре заполонив усю околицю нецензурними висловами. Трос, на жаль, став ще коротшим.

19:15.

Здається, стали в чергу для контролю на в'їзд до Бердянська. Сестра Ольга безперервно молиться, як молилася всю дорогу, особливо, коли бачила до крайнощів нервового Артема. Рухаємося дуже повільно. Лобове скло все в льоду. Чистимо щітками. Очищається погано. Розглядаю дорогу, мов у щілину амбразури.

20:00.

Черга рухається дуже повільно. Сини пішли вперед на розвідку. Дізналися, що йде ретельна перевірка кожного автомобіля і що стояти нам мінімум до півночі. Валентин зустрів свого знайомого, чия машина стояла попереду нас на 20-25 автомобілів.

20:30.

До нас підійшов чоловік, що стояв у черзі позаду нас на кілька автомобілів. Він помітив наші проблеми з лобовим склом і порадив скористатися сіллю. Дружина сказала, що взяла документи, у поспіху поїхала в капцях, забувши вдома чоботи. А про сіль, на жаль, навіть не подумала.

20:45.

Цей добрий чоловік з'явився знову. Приніс пачку солі. Він очистив нам лобове скло. Стало видно на снігу (навіть без освітлення) і Газель, і трос. Трохи солі відсипав нам. Дякуємо незнайомому добродію!

21:30.

Вікно покривається крижаною плівкою. Чистимо щіткою і користуємося сіллю, переповзаючи за Газеллю на шнурку метр за метром у напрямку до Бердянська.

Коле́са проко́взують, ві́кна тріща́ть.

Псалми́ і моли́тву шепо́чем;

ми ві́римо – при́йде до нас благода́ть

ціє́ї триво́жної но́чі.