Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

- Це неймовірно…  Я вірю вам, і тепер я розумію, що зможу повірити у Дермедона. Ваші слова вселяють у мене надію, що я буду частиною чогось великого у майбутньому… З нікому не потрібного чоловіка, я перетворюсь на того, кого любитимуть. Я зараз у цей момент найщасливіший чоловік, Альфреде…

- І таким ти й залишишся, Ісаку! Ми майже прийшли, ти чув крик?

- Так, неначе чоловік кричав…

- Ходімо швидше!!!

2.

Наблизившись до місця, де знаходилось лігво сім’ї, я ,Ісак Стелівонт, побачив занедбану церкву, яка стояла тут ще із часів короля Стадіна, де його й похрестили. На її стінах навіть у темноті виднілися різноманітні тріщини. Місце, де колись молилися люди Богу, кровоточило  і виглядало, як тіло, яке вже з тиждень не відчувало на собі води. Біля церкви були дерева, переважно сосни та дуби. Масивні, могутні, вони загороджували собою її, утворюючи неначе захист від сумних поглядів. Ця церква вміла відчувати на собі усі емоції, які проявляли до неї люди, а дерева були захистом від них. Здавалося, що саме через захист церкви, вони виглядали хворими, щодня приймаючи на себе впродовж століть різноманітні емоції. Навколо церкви був паркан, чорний та із загостреними кінцями зверху, що взагалі не було притаманно для різноманітних будівель, де люди вірили і шукали надію. На верху церкви не було купола. Його розібрали та, мабуть, переплавили заради золота. Навколо будівлі розташовувалась криниця, яка була закрита дощечками. До цього місця ніхто, за словами Альфреда, не приходив набирати воду вже 50 років. А ті хто наважувались зайти на територію вночі, ставали рабами сім’ї, і ніхто їх ніколи ні з родини, ні з друзів, не бачив… По праву сторону від входу у будівлю, була дзвіниця, але замість трьох дзвонів, там був лише один.

-Ми на місці, Ісаку.

-Зачекайте, так ця будівля зовсім не схоже на ту, у якій будуть проживати сотні людей.

-Ходімо зі мною, хлопче, і ти все побачиш! – віддалився від мене Альфред

Як на диво, ми не зайшли у церкву через парадний вхід, натомість Неспесі провів мене за будівлю, де я побачив у темряві лише очі. Зміїні очі. Цей силует наблизився до Альфреда та почав про щось із ним говорити, а я відчував погляди багатьох людей на собі. Скоріше за все, якби я дійсно відійшов би від Неспесі, то мене б убили прямо на місці або забрали у рабство. До мене наблизився чоловік та Альфред, перший заговорив зі мною

-Як тебе звуть? – його зміїні очі дивились мені прямо у душу

-Ісак, Ісак Стелівонт…

-Чи готовий ти, Ісаку Стелівонте, стати членом нашої сім’ї?

-Готовий

-Чи будеш ти любити батька нашого Дермедона?

-Любитиму усім тілом та власною кров’ю

-Чи будеш ти готовий до того, аби бути учасником у процесі жертвоприношення?

- Буду готовим!

- Чи будеш ти слухатися і бути керованим мною та нашим проповідником?

- Буду слухатися та буду керованим вами та проповідником нашим.

-Добре, Альфреде тепер твоя черга!

- Ісаку, я мушу зав’язати тобі очі, щоб ти не бачив навіть нічного світла. Наше справжнє місце не тутешня церква. – проговорив до мене Альфред

-Що, а як же…

-Ти погоджуєшся, Ісаку Стелівонте, чи ні? – сказав до мене чоловік зі зміїними очима.

-Погоджуюсь…

Руки Альфреда потяглися до моїх очей із тканиною на них. Він зав’язав мені очі, я не бачив нічого, окрім пітьми.

-Ходімо, Альфреде, не можна тут довго знаходитися. Ти нікого не чув чи не бачив, хто міг за тобою спостерігати?

-Ні, Вольфе, аж ніяк. Хіба що я чув крик чоловіка, але він був далеко від нас з Ісаком.

Так зі мною розмовляв сам десниця Флоріана… Я відчув і страх, і гордість одночасно, що мені випала доля почути голос Вольфа.

-Чудово, мій друже! Ганзель, ти як перший із нових жнеців, збери кожного із наших воїнів і ми відправляємося. Ісака, того чоловіка не чіпати, він йде разом із Альфредом. Я представлю його Флоріану, а далі він вирішить ким він буде у сім’ї

-Слухаюся, господарю Вольфе!

Альфред ввів мене за руку майже увесь цей час. Як я зрозумів, ми трішки відстали від Вольфа, але я відчував, що позаду нас йшли двоє із жнеців. Неспесі зі мною заговорив.

-Ісаку, я розумію, що в тебе може виникнути питання, що тут робить Вольф із жнецями, чому ти попадеш саме у нижчу касту, хоча це вирішить Флоріан, чи не так?

-Так, Альфреде, я не усвідомлюю зараз цього

-Вольф приходить завжди, коли я кажу Флоріану, що до нас хоче приєднатися ще одна людина. Він оцінював весь цей час тебе, якщо Вольф навіть і чув від тебе позитивні відповіді, то він вміє чути обман та страх при відповіді. Десниця відразу після твоїх відповідей вирішив взяти тебе до нас, значить він почув у тобі щирість та відданість. Були й випадки, коли Вольф навпаки казав, що той кого я привів, аж ніяк до нашої сім’ї не приєднається. Ту людину убивали на місці і закопували прямо тут на території церкви. Свідкам не можна залишатися живими і Великому Дермедону у якості жертви, вони також не потрібні. Уяви тепер, Ісаку, що ти стояв на невідомій нікому могилі, де лежать десятки трупів, і ти міг приєднатися до них.  

А звідки я знаю, чому ти будеш у нижчій касті, так це через те, що мисливці, жнеці та професійні убивці нам не потрібні. А десницями у нас стають у момент того, як одному з двадцяти вдається пройти ініціацію, і той хто її пройшов має владу обрати собі помічника і навіки до смерті стати десницею. Всі у вони у нас сформовані, і вже деякі полюють уночі. Але зрозумій одне, той крик, що ми з тобою чули, це не робота одного із наших. Мисливці підкрадаються за спину і одним ударом створюють так, щоб людина була вже без свідомості і прокинулась у момент того, як вже знаходиться на вівтарі або у клітці. Схоже на те, що у місті з’явився ще один вбивця, але тобі хвилюватися нічого. Після того як ти зайдеш у священне місце, то з нього ти ніколи не вийдеш більше.

3.

У цей момент, після розмови із Альфредом, я розумів, що ніколи не побачу більше дому, більше не прийдеться шукати можливості з’їсти хоча б крихти хліба, та розумів, що мене, мабуть, любитимуть. Я зможу завести сім’ю, спілкуватися на рівні з іншими. І байдуже на те, що будуть жертвоприношення. Цей світ взагалі заслуговує на те, щоб гнів Дермедона вилився на кожного, хто мене колись бив, плював на мене, проганяв. Усі ті мерзотники у глибині душі хотіли, щоб я помер від голоду. А тепер я буду молитися, щоб подохли усі вони!