Читати книгу - "Окрилена Вірою, Mary Uanni"

Лілі відчула, як її серце стискається від болю.

Тім почав замикатися в собі. Він перестав говорити про свої почуття, і це лякало мене.

Філіп підвівся й почав ходити по палаті. Його голос ставав дедалі більш напруженим.

Тому я вирішив, що мені потрібно щось робити. Я зайнявся хакерством. Спочатку це було просто хобі, але потім я зрозумів, що можу заробляти цим гроші. Багато грошей. Але хакерство… – почала Лілі, але Філіп перебив її. Я знаю, що це неправильно! Але що мені було робити? Я не бачив іншого виходу. Я заробив достатньо, щоб зняти квартиру для Тіма, перевести його в іншу школу, де його не будуть ображати. Але це зайняло час. Занадто багато часу.

Філіп зупинився й подивився на Лілі.

Я зробив це, щоб врятувати його. Але іноді мені здається, що я підвів його. Що я повинен був зробити це раніше.

Лілі не могла стримати сліз.

Ти зробив усе, що міг. І ти продовжуєш боротися за нього. Це найважливіше. Але… я би радила знайти іншу підробітку.

Філіп трохи знітився, але потім тихо сказав:

Я просто хочу, щоб він був щасливим. Він заслуговує на це. А зараз я не можу піти бо мене шантажують. Ти сильний, Філіпе. І ти не один.

Він знову сів, і на кілька хвилин у палаті запанувала тиша, яку порушував лише легкий шум вітру за вікном.

Філіп мовчав, обмірковуючи сказане. Тиша в палаті була густою, як туман. Лілі відчувала, що їм обом потрібен ковток свіжого повітря, тож вона м’яко запропонувала:

Ходімо прогуляємося.

Філіп спершу хотів відмовитися, але погляд Лілі змусив його передумати.

День був прохолодним, але сонячним. Листя шелестіло під ногами, і повітря пахло осінню. Лілі відчувала, як її думки трохи прояснюються, поки вони повільно йшли алеєю.

Як думаєш, Тім скоро заспокоїться? – запитала вона, щоб порушити тишу.

Філіп знизав плечима:

Сподіваюся. Але він дуже емоційний. Це добре, що він хоч виражає свої почуття. Я… я не завжди можу.

Лілі кивнула. Але їхню розмову раптово перервало гучне ляскання дверей десь неподалік. З сусідньої будівлі вийшов хлопець, схожий на вибухівку, що ось-ось детонує.

Він був високим, худорлявим, із блідою шкірою та темними колами під очима, які видавали або безсонні ночі, або тривалий стрес. Його одяг був недбалим: розтягнутий светр і рвані джинси. Хлопець вийшов на подвір’я, кинув на землю цигарку й жбурнув ногою порожню банку, що трапилася на його шляху.

Хто це? – тихо запитала Лілі, ховаючись за плечем Філіпа. Схоже, це мій новий сусід, – відповів Філіп, пильно вдивляючись у хлопця. – Він недавно заселився до палати поруч.

Хлопець кинув на них швидкий, гострий погляд, ніби відчув, що за ним стежать. Потім він різко підняв руку в непевному жесті, що нагадував суміш привітання та погрози:

Що, дивитеся на місцевого виродка? Розважаєтесь? Ні, – відповів Філіп рівним тоном, зробивши крок уперед. – Просто ти тут новенький.

Хлопець пирхнув і з іронічною посмішкою схрестив руки на грудях.

Новенький. Точно. Мене звати Сєня. Можете називати мене «той, кого все дістало».

Лілі здригнулася від його слів, але Філіп зберігав спокій.

Я Філіп, – сказав він, простягаючи руку.

Арсеній подивився на його руку, ніби на щось огидне, а потім знову пирхнув:

Ого, як офіційно. Ну, гаразд, Філіпе, можеш собі думати, що ми знайомі. А це Лілі, – додав Філіп, не знітившись.

Лілі тихо привіталася, намагаючись не дивитися Сєні в очі, які були темними й похмурими, як осіння ніч.

О, ще одна свята. Прекрасно, бачив тебе у церкві,  – сказав Сєня з гіркою усмішкою.

Філіп відчув, як у ньому закипає злість, але стримав себе.

Ти що, завжди такий доброзичливий?

Сєня розсміявся, але його сміх був холодним і різким.

Ага. Життя чудове, чи не так? Ну, мені пора. Треба ж якось продовжувати ненавидіти кожну секунду свого існування.

Він різко розвернувся й пішов, засунувши руки в кишені. Лілі дивилася йому вслід, а потім повернулася до Філіпа.

З ним явно щось не так.

Філіп кивнув, дивлячись на Сєню, що йшов алеєю, кидаючи під ноги дрібні камінці.

Я знаю цей погляд, – сказав він тихо. – Він ненавидить усе. І самого себе теж. Що ти збираєшся робити?

Філіп зітхнув:

Не знаю. Але щось мені підказує, що ми ще не раз з ним зіткнемося.