Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

— А раніше з дітьми залишалася?

Згадую сина сусідки у рідному селищі.

— Так… Але багато досвіду не маю! — попереджаю.

— Важливо, щоб встигала все робити згідно з графіком, — бере з краю пеленального столика папір і простягає. — І щоб дитина, звісно, була спокійна. Питання щодо графіка є?

Тримаючись краями пальців за папір, пробігаю очима по довжелезному переліку обов’язків, де розписана кожна хвилина від сьомої ранку, й розумію, що маю питання майже до всіх пунктів. Я навіть не підозрювала, що такі маленькі діти потребують чіткого графіка. Чи це забаганка Нестора?

— Я попереджала тата малюка, що не завжди зможу приходити у першу половину дня. Хіба це не проблема? — шукаю за що зачепитися, щоб підштовхнути від своєї кандидатури.

— Щодня тебе, звісно, ніхто не відпускатиме, але інколи з дитиною залишатиметься бабуся або я, тож їздитимеш у свій університет. Ти, Олесю, в педагогічному вчишся, так? Нестор щось таке казав…

— Так. Ми з ним говорили про це.

Дитя притискається до мене й хапає за волосся. Стискає пасмо в долоньці. Трохи тягне на себе, від чого дискомфортно, але я не зважаю. Розглядаю щічки, оченята й знаходжу схожість цієї маленької красуні з тією, що снилася. Навіть крадькома занурюю ніс у м’якеньке волоссячко, і від легкого приємного запаху тепло розливається всім моїм тілом.

Яка ж ця дівчинка мила! Неможливо відірвати погляд. Не хочеться випускати з рук, хоча й досі боюся надто стиснути в обіймах чи сильно притиснути до себе.

А тоді спалахом у пам’яті виринає усвідомлення того, що тільки-но сказала жінка напроти мене. Вона назвала Нестора за ім’ям. Отже, це — не няня, яка чомусь вирішила звільнитися. Хтось ближчий. Маю здогадку, але навіть не хочу її впускати в думки. І все ж, маю поставити уточнювальне питання:

— Пробачте, а ви — не няня? Я спочатку подумала, що працюєте у цьому будинку.

— Я? — жінка дивиться на мене, як на дурепу, а тоді починає дзвінко реготати. — Чому саме няня? Чому не мама, наприклад?

Опускаю очі. Цей варіант силоміць відкидала. Тепер змушена його розглянути. А ще з невдоволеного вигляду жінки розумію, що образила її.

— Ви — струнка, маєте плаский живіт. Навряд чи за кілька місяців прийшли б у таку форму. А ще не виглядаєте стомленою, що часто буває з молодими мамами.

Жінка на мить повертається до невеликого дзеркала, щоб оцінити свій вигляд. Тепер усміхається стислими вустами.

— Дякую, звісно, Олесю. Але насправді я — не з тих жінок, які запускають себе. І багато пітніла у залі, щоб привести себе у таку форму.

Розтуляю рота. Дивлюся то на маля, то на цю жінку. Наче не схожі, але очі в обох блакитні. Колір ідентичний, чистий, а навколо зіниці в кожної темніший обідок.

— Тобто все-таки ви — її мати? — не можу приховати розчарування, ним просякнута кожна літера у питанні.

— А хто ж іще?! — розсуває руками жінка, дивуючись моїй реакції. — Варто було одразу представитися. Я — Діна, дружина Нестора.

Хапаю ротом повітря, бо бракує кисню. Навіть Емму міцніше притискаю до грудей.

Отже, мені наснився чужий чоловік і маля, яке виховують обоє батьків. Вони — повноцінна родина. А я… Що тут роблю я? Навіщо мені наснився той сон?