Читати книгу - "Вуаля маля, або Пологи по-київськи, Тетяна Гаркуша"

– Не віриться, що ми знову з тобою дружимо, – сказала Іра. – Мені так шкода. Якби я тільки могла повернути час назад.

– На те ми сестри, щоб пробачати одна одній. Ми ж найрідніші. Невже між нами має стояти чоловік? – Леся гладила Іру по плечу. – Пиріг у тебе дивовижний. Смакота!

Дівчата поїли і пішли до гостей у святкову залу. Почалися танці. Наречена з нареченим вели паровозик-хоровод. Раптом Ірі стало погано. Вона присіла на стілець. Усі забігали коло неї – хто води подав, хто махав хустинкою. Підбігла до дівчини і одна з гостей – Аліна.

– Я медик, – сказала вона і оглянула Іру. Вона побігла по свою сумочку і дістала шприц. Аліна щось вколола Ірі, після чого дівчина забилась в конвульсіях і впала бездиханною. Лікарі «швидкої», що незабаром приїхали, лише констатували смерть.

 Почалось розслідування. Аліну визнали винною в ненавмисному вбивстві – ніби вона ввела препарат, що викликав зупинку серця.

Побачивши все це, я відчула, як мороз біжить по шкірі.

– Це не вона, не ваша подруга Аліна вбила Іру, – сказала я.

Дарина здригнулася: вона, попри все, ще не вірила у мої паранормальні здібності, тому названі імена шокували її.

– Марино, ви можете сказати, що сталося, чому Іра загинула, і як допомогти Аліні вийти із в’язниці?

Я зітхнула: сказати правду – означало визволити з неволі одну людину і зламати життя іншій. Але, звісно, справедливість мала узяти гору.

– Гаразд… Я скажу вам. Хоч мені нелегко. Адже людина, яка винна у вбивстві, чекає дитину. Це Леся, сестра Іри, отруїла її. Вона використала таку отруту, слідів якої не змогли виявити. А Аліну звинуватили, бо саме після її втручання Іри не стало. Я знаю, де знайти пляшечку, з якої Леся підлила отруту. А також людину, яка продала їй цю отруту.

– Так? – дивувалась Дарина.

– Вам потрібно піти в ту кав’ярню, де святкували весілля. У коморці біля туалету в лівому кутку в ганчірці та пляшечка. А людину, що продала отруту знайдете за адресою: провулок Попова, 5, квартира 59. Тільки самостійно нічого не робіть. Лише з поліцією. Не треба казати про мене, просто скажете, що був анонімний інформатор, який побажав не виявляти себе.

– Дякую вам. Мені досі не віриться. Але я сподіваюсь, що це допоможе. Дякую! – Дарина пішла. А я лежала в сум’ятті, адже тепер я знала, що цей дар яснобачення може руйнувати і виправляти долі. Тепер Леся народить своє дитя у в’язниці – таке майбутнє відкривалося перед моїми очима. Але ж і подальше покарання невинної людини було нестерпним. Я відчувала біль душевний, забувши про фізичне страждання.