Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

— Це талант, принцесо, — Марк підморгнув і спокійно зробив ковток своєї кави.

Віра ледве втрималася, щоб не пирхнути від його самовпевненого тону. Вона відпила ковток капучино, намагаючись ігнорувати Марка, але той явно не збирався відступати.

— Ну, якщо вже я такий талановитий, то, може, варто використати цей дар на щось корисне? — промовив він, нахиляючись ближче.

— Наприклад? — Віра підняла брову, удаючи незацікавленість.

— Наприклад, на зваблення однієї дуже впертої дівчини, яка робить вигляд, що я її не цікавлю, але при цьому дозволяє мені сидіти так близько.

Віра закотила очі й відсунулася на кілька сантиметрів.

— Так краще?

Марк усміхнувся:

— Ну ось, знову від мене тікаєш.

— Якщо так і далі піде, я просто пересаджу її за інший столик, — втрутився Тихон, не відриваючись від кави.

— Тихоне, не будь нудним, — посміхнулася Аліса, явно задоволена розвитком подій.

— Він не нудний, він мудрий, — вставила Віра, крутячи чашку в руках.

— Але ж цікавіше буде залишитися тут? — Марк поклав лікоть на стіл, спостерігаючи за нею. — Ти ж не підеш від гарного чоловіка, який просто хоче трохи поговорити?

— Ой, Марку, — Віра театрально зітхнула. — Якби ти міг трохи менше розмовляти, то, може, і справді був би ідеальним.

— А ти мене щойно ідеальним назвала? — Він широко усміхнувся.

— Це був гіпотетичний комплімент, — вона зробила ковток кави, уникаючи його погляду.

— Але комплімент. — Марк підморгнув і відкинувся на спинку стільця.

Тихон зітхнув:

— Алісо, якщо ти ще раз спробуєш звести їх разом, я почну підбурювати Віру до побачення з кимось іншим.

— З кимось іншим? — Марк скривився. — Це вже не смішно.

— Тоді, може, просто не будемо чіпати Віру? — запропонувала вона, поглядаючи на нього з підозрою.

— Ой, ну що ти, принцесо, я ж тебе не чіпаю, — він м’яко торкнувся її руки, перш ніж вона встигла її прибрати. — Я просто... зачарований.

Віра відчула, як по шкірі пробігли мурахи, але швидко сховала реакцію за саркастичною усмішкою:

— Отакої. Марк і зачарований. Це щось новеньке.

— Ти ж знаєш, я не люблю рутину, — він нахилився ще ближче. — Тому, може, порушимо її?

Віра витримала його погляд і, зробивши ковток кави, промовила:

— Марку, якби я реагувала на всі твої авантюри, то вже б давно сиділа в якомусь приватному літаку десь над океаном.

— Я можу це організувати, якщо ти нарешті погодишся, — він усміхнувся, ніби це була цілком серйозна пропозиція.

— Дякую, я якось сама.

— Ой, принцесо, ти сама ще не знаєш, чого хочеш. Але я допоможу розібратися.

Віра лише похитала головою, ховаючи усмішку, а Аліса з цікавістю спостерігала за їхнім обміном репліками.

Атмосфера після жартівливого обміну репліками між Вірою та Марком трохи вгамувалася, і тепер розмова плавно перейшла в більш спокійне русло.

— До речі, Марку, ти вже знаєш, що Вадим повертається? — несподівано запитав Тихон, кидаючи на нього задумливий погляд.

Віра машинально підняла голову від чашки, але швидко опустила очі, вирішивши не втручатися.

— Ага, Олег казав, — Марк відкинувся на спинку стільця. — Ну, нехай. Буде весело.

— Весело? — скептично перепитав Тихон. — У вас кожна зустріч або закінчується бійкою, або якимось чортовим випробуванням характеру.

Аліса пирхнула й глянула на Віру:

— От серйозно, я іноді думаю, що їм всім по п’ятнадцять.

— Чому по п’ятнадцять? — Марк усміхнувся. — По вісімнадцять хоча б, ми ж дорослі.

— Дорослі? — Тихон зітхнув. — Пам’ятаєш, як ви з Олегом і Вадимом втягнули мене в ту історію з яхтою?

Віра здивовано підняла брови:

— З яхтою?

— О, не згадуй! — Марк розсміявся. — Я ж тоді мало не помер від сміху.

— Не тільки ти, — пробурмотів Тихон. — Ми всі мало не загинули, коли вирішили, що можна просто так узяти і піти в море, навіть не розуміючи, як керувати тією штукою.

— Це було давно, — невимушено відмахнувся Марк. — Але, згоден, момент легендарний.

— І що було далі? — Віра з цікавістю глянула на Тихона.

Той закотив очі:

— Далі ми мало не розбилися об причал, потім примудрилися впасти у воду, а в кінці ще й пояснювали поліції, що це не викрадення яхти, а просто… невдала пригода.

— Вадим тоді ще з найсерйознішим виглядом говорив копу, що просто "перевіряв систему безпеки", — додав Марк, сміючись.

Віра мимоволі усміхнулася, хоча їй здавалося, що це ім’я — Вадим — занадто часто лунає навколо останнім часом.

— І чому мені здається, що все це звучить дуже в стилі Марка? — запитала вона, склавши руки на грудях.

— Бо це і є мій стиль, — він підморгнув.

— Я просто не вірю, що ти змінився.

— А тобі хіба не подобається, коли чоловіки з характером? — Марк нахилився ближче.

— Мені подобається, коли вони з мозком, — парирувала Віра.

Тихон пирснув у чашку, а Аліса ледь стримала сміх.

— Ну, тоді тобі, може, Вадим сподобається, — задумливо промовила вона.

— О, тільки не це, — простогнав Марк. — Якщо вона ще й з ним почне фліртувати, то я точно втручуся.

— Ти й так втручаєшся, — пожартувала Віра.

— Просто знай, принцесо, що я завжди поруч, — Марк посміхнувся, і цей його вираз змусив її відчути щось незрозуміле всередині.

Але вона швидко відкинула це відчуття, поки думка про якогось незнайомого їй Вадима не стала ще більш дивною.

Телефон Віри завібрував на столі, і вона неохоче підняла його, побачивши ім’я Кирила.

— Так?

— Привіт, Віро. Як там твої посиденьки з цими нестерпними?

— Цілком терпимо, дякую, — вона хмикнула. — Щось сталося?

— Вадим прилітає у п’ятницю. Олег уже все організував — збираємося у нього в ресторані. І ти повинна бути.

Віра здивовано звела брови:

— А я тут до чого?