Читати книгу - "Сирітка для Ректора, або таємниці Академії Магії, Леся Нічна"

Краплинка поту стекла по обличчю. О, велика богине. Може, магістр, заради всього святого й темного, забуде, що в нього був гардероб? А я тут посиджу тихенько, як мишка. А що? Побула в ролі кішки й досить! Усього потроху, як то кажуть.  

— Три, — ручка гардеробної нервово здригнулася.  

І я разом із нею. Також нервово здригнулася. Та що там. Здається, в мене й око смикнулося.  

Тільки от двері не відчинилися.  

— Пане Райан! Пане Райан! — почувся схвильований і тремтячий голос немолодої жінки.  

Вона поспіхом переставляла ноги. Точно поспішала. Здається, в мене з’явилося трохи часу на передишку. Тому я видихнула, ледь не завалившись у шафу.  

— Я знаю, що ви там, адептко Ліріс.  

Прозвучало так близько, що я підскочила й вдарилася головою об вішалки.  

— Рекомендую вам не висовуватися деякий час.  

Нервово хихикнула. Та немає тут жодної адептки Ліріс. То просто вітер гуляв. Йдіть-ідіть, пане ректоре, вас там уже обшукалися. А я тихенько втечу назад в академію.  

— Та де ж ви, пане Райан! — закричала бідна жінка.  

— Тут я! — так само невдоволено гаркнув Райан.  

І поспіхом залишив гардеробну, грюкнувши дверима. Ху-у-ух. Я вже думала, що в мене селезінка лусне від стресу.  

— Дайо, що сталося? До чого така поспішність?  

Я прислухалася. Не надто хотілося, все-таки, я не якась там любителька пліток, але раз уже тут стояла, то хотілося б дізнатися більше про життя ректора. Враховуючи, що він — єдиний шанс залишитися в академії! Волі-неволі почнеш прислухатися до кожного слова.  

— Ось, г-госпо… тьху! Пане Райан, до вас у домівку дуже хоче зайти голова слідчого відомства. Я не пускала, чесне слово! Але трапився вкрай наполегливий громадянин.  

— Яшар? — у голосі ректора стало ще більше подиву.  

Та й у моєму теж!  

Голова слідчого відомства?! Леле… А це вже попахувало чимось явно недобрим. І було б чудово забратися звідси, поки не стала свідком чогось надто особистого.  

Тільки як вибратися з гардеробної без зайвого шуму? Посиджу вже.  

— Він не вчасно, так? Може, мені його… того… цеглинкою по голові, і справа закрита? — змовницьким шепотом запропонувала Дая.  

Я хрюкнула. І перелякано прикрила рот. Сподіваюся, їм мене чути гірше, ніж мені їх. Треба буде взяти номер телефону Даї. Переписати в словничок кілька фраз, щоб вражати народ наповал.

— Не варто, Дайо. Нам ще знадобляться його мізки. Точніше, цьому славному місту з його численними проблемами, — втомлено вимовив ректор.  

І, я впевнена, потер перенісся. Ну так. Містечко у нас було пристойне. Але й свої питання мало. Незаконна торгівля продуктами, крадіжки, світські будинки для не менш світського проведення часу чоловіків (якщо ви розумієте, про що я). Усі ми не без гріха.  

— У мене ще є чай, який стрімко відправить нашого гостя…  

— На той світ? — жартівливо запитав ректор. 

Я хрюкнула вдруге.  

— Шепіт вам на язик, пане Райане! Ще не вистачало, щоб молодий… чи не дуже… пан голова слідчого відомства надумав чогось зайвого. В убиральню я б його направила! Максимум… до себе додому, звісно! 

Мене зараз розірве! Таке шоу, а в мене ні чипсів, ні попкорну!  

— А ви добра душа, Дайо. Що ж, прошу. Проведіть пана до мене в кабінет. І принесіть чаю. Без вашого особливого втручання у якості привітання.  

Дая сумно зітхнула. Я теж. Це означало, що мені тут доведеться сидіти щонайменше пів години. Поки вони там свої чаї ганятимуть. Тьху! Хоч би чашечку підсунули. Миші теж хочуть їсти!  

Дая поспіхом пішла, судячи з кроків. Ректор же залишився на місці. Я не знала розташування кімнат, але, схоже, гардеробна магістра була вкрай близько до кабінету, бо я почула, як відсунулися ніжки стільця.  

— Темних вам ночей, пане Райан Дрес Ріан. Мене звати Яшар Бродов. Дозвольте поставити вам кілька запитань. Я присяду? 

Рішучий дядько, однак!  

— Темних ночей, Яшаре Бродов. Уважно вас слухаю. Готовий надати всю інформацію, якою володію.  

— Чудово. За сприяння у розслідуванні справи нічого не належить, але ви допоможете нам, як я сподіваюся, згладити деякі кути.  

Судячи з напруженого й вимогливого голосу Яшара, він не був надто радий спілкуванню з темним магістром. І нічого дивного. Зазвичай саме темні маги вели розслідування. Якби наш ректор таким не став, то, найімовірніше, сам би займався цим офіційно.  

— Поспішіть із вашим опитуванням. Час пізній, містере Яшаре. Мені б хотілося зайнятися документами академії, а не трясти повітря питаннями, до яких я жодним чином не причетний.  

— Гадаєте? — насмішкувато прозвучав голос слідчого.  

— Очевидно.  

— Тому у вас такий кислий вигляд? Не любите марнувати час?  

Я дивлюся, у них тут усі з почуттям гумору. Лише б потім вони не повеселилися настільки, щоб поубивати одне одного.  

— Деякі особи порушили мій спокій, — з погано прихованим невдоволенням сказав Райан.  

— Та невже? — іронічно перепитав Яшар. — А я їх знаю? Боже збав, які безсоромні люди… А чаю у вас не знайдеться з печивом?  

— Ні, тільки отрута. У нас тут миші завелися, тож нічого іншого не залишилося.  

Миші? Це він про мене, чи що?!  

— Ну, раз лише отрута, то давайте її. І ще яду плесніть. Запивати все одно чимось треба.  

Усі різко замовкли.  

І тут у кабінет увірвалася Дая. Судячи зі звуків, вона розставила чашки, розлила чай. В абсолютній мертвій тиші й так само поспіхом пішла. У мене спітніло чоло. Занадто вже напружена ситуація була. Навіть до гардеробної відчувалося!  

— Пане Райан, при всій повазі. 

А точніше її відсутності.

— Я чудово обізнаний, що нещодавно померлу дівчину знайшли саме у вашому кабінеті. Що ви скажете з цього приводу?