Читати книгу - "Академія на пагорбі: Едельвейс. Частина 1, Владі Вал"

Едельвейс лише хитнула головою, обережно взявши три томи з історії пророцтв, посібник із захисту від проклять, пов’язаних із майбутнім, і записи Великого Мандебела, батька-пророцтв. Пан Аман провів її поглядом і одразу почав поправляти книги на сусідній полиці, мовби невидима помилка вибивала його з рівноваги. Його тонкі пальці з надмірною акуратністю вирівнювали корінці, а лапи позаду тремтіли, ніби від хвилювання.

Едельвейс ледь помітно всміхнулася, думаючи про бібліотекаря. Він був перфекціоністом до межі фанатизму - кожна книга мала бути саме там, де належить, кожен студент повинен був поводитися бездоганно. Його безкомпромісний порядок межував із тривожністю, але саме завдяки цьому бібліотека завжди залишалася ідеальним місцем для роботи.

Зменшивши вагу книг за допомогою левітації, вона рушила до своєї кімнати. У коридорах гуртожитку пахло зіллям та свіжою випічкою - типовий аромат цього місця, яке завжди балансувало між академічною дисципліною та особистими ритуалами мешканців.

У кімнаті її чекала Софі. Блондинка, настільки худа, що, здавалося, достатньо одного сильного подиху вітру, щоб зламати її навпіл, сиділа на ліжку, заглиблена в запис лекції. На її обличчі застигла маска - чергова процедура, виконувана з майже ритуальною ретельністю. Її нігті повільно вкривалися ідеальним шаром чорного лаку, ніби вона фарбувала не просто пластини кератину, а броню для невидимої війни.

- Привіт, - буркнула Едельвейс, складайчи книги на стіл.

Софі лише ледь кивнула, не відриваючись від своїх справ. Її мовчання вже давно перестало дратувати. Воно було як фоновий шум у бібліотеці - не викликало дискомфорту, але й тепла не додавало.

Едельвейс не затримувалася. Їй потрібне було зілля.

- З такими темпами всі запаси інгредієнтів, які я робила протягом двох років, випаруються! - бурчала Мімоза, переливаючи густу, переливчасту рідину в артефакт-стакан.

Едельвейс зітхнула, спостерігаючи за молодшою сестрою. Та завжди була такою - буркотливою, коли справа стосувалася її зільєваріння. Проте в її голосі відчувалася не лише втома, а й гордість за власні творіння.

- Я планую експедицію в Безмежний Заповідник. Напиши список, що тобі потрібно, я дістану.

Очі Мімози враз загорілися, втома на її обличчі поступилася місцем захопленню.

- Коли?

- Думаю, наступні вихідні.

Мімоза кивнула, на мить замислилася, а потім швидко витягла згорток із ще теплими булочками та запхнула його в руки сестри.

- Ти, мабуть, забула про існування їдальні. Перекуси. Все ж таки, все через мене!

Едельвейс завмерла, стискаючи згорток. Тепло випічки проникало крізь тканину, розтікаючись у долонях, зігріваючи не лише руки, а й щось значно глибше - те, що вона не звикла озвучувати. Вона не сказала «дякую», але її ледь помітна усмішка була достатньо красномовною.