Читати книгу - "Тінь помилки , Кері Ло"

Я дивлюся йому в очі. Його погляд — такий щирий, такий відкритий, що в середині мене розливається, щось тепле. Мені хочеться вже дати йому відповідь — але слова застрягають у горлі. Бо я все ще маю сумніви. Все ще боюся. Тому я просто киваю.

Роман м’яко усміхається, нахиляється ближче й ніжно цілує мене в губи.

Ми ще трохи лежимо разом, насолоджуючись мовчанням і теплом одне одного. А потім збираємо речі, і Роман везе мене додому.

Дорогою я прокручую в голові все, що між нами сталося. Наші побачення були простими, без зайвого пафосу — і, здається, саме це зробило їх такими щирими й романтичними.

Коли Роман сказав, що хоче побачень, я страшенно хвилювалася. Думала, що він потягне мене в якийсь розкішний ресторан, щоб повипендрюватися. Але всі мої страхи виявилися марними.

Побачення з ним, були про інше — про тепло, турботу, затишок. І хоч мені немає з чим порівнювати, ці вечори були для мене особливими. Неймовірними. Такими, які хочеться зберегти в памʼяті назавжди.

Коли я вже берусь за ручку дверцят, він раптом зупиняє мене, нахиляється й різко притягує до себе. Його губи знову знаходять мої — цього разу гарячіше, впевненіше, сильніше. Так, що в мене перехоплює подих, серце шалено б’ється, а все тіло покривається мурахами.

Наостанок він нахиляється до самого мого вуха і шепоче:

— Коли будеш думати, яку відповідь мені дати — згадай цей поцілунок.

І я згадую.Кожну довбану хвилину згадую, як він мене цілував. І саме через це ще складніше прийняти рішення. Бо щойно я думаю про те як Роман цілував мене — мій здоровий глузд вимикається.