Читати книгу - "Африка, сни"

Микола Гнатович: Раніш люди ніколи не вмивалися, а їли сало, а захоче – помідора, чи диню, та так зірве, навіть і не миє, і от такі у всіх пики були...

Кіндрат Омелянович тяжко зітха.

Цицькін(застьобує штани): Хуйня, діду. Зараз Б-52 пустять, і до пизди те здоров’я.

Микола Гнатович: Колись ніяких Б-52 не було, а Миронів Грицько випивав піввідра самогону, а потім пиздив бугая кулаками.

Кіндрат Омелянович: А що потім було?

Микола Гнатович: Шо було, шо було? Пиздець бугаю! Шо було...

Цицькін(застьобує штани): Я їбу!..

Микола Гнатович(заводиться): А Василь, Йосипа шуряк, п’ятдесят разів бабу їбав! Один раз десять штук так задєлав – вони показилися всі! А їв тіки сало і картоплю...

Цицькін(застьобує штани, сам до себе): Я б тій тьолці теж засунув, щоб не мудохатись...

Микола Гнатович(кричить): З отакенними пиками – сто п’ятдесят років жили!!!

Мимо проїжджає на лісапеті підарас Вєня, сільський недоумок. Вєня виябується: сидить на багажніку, а пєдалі крутить руками.

Цицькін(кричить до Вєні): Вєня! Катай сюда! Подрочиш – дам десять копійок.

Вєня: Не наїбеш?

Цицькін: Хот! Мені нема чого робить, всяких підарасів наябувать!..

Кіндрат Омелянович: Наябувать – непедагогічно. Макаренко казав: «Якщо не можеш, то так і скажи, а не наябуй».

Підарас Вєня дрочить. Всі дивляться з виразом страшенної нудьги, без особливої цікавості.

Підарас Вєня(до Цицькіна): Давай гроші!

Цицькін: Залупу тобі, а не гроші. На!

Цицькін дає підарасу Вєні лузгана. Підарас Вєня плаче.

Микола Гнатович(мрійливо): От у Панаса Іванового залупа була, як макогон, їй-бо, не брешу! Вчетверо більша, ніж у Вєні. Як, бувало, дістане, то ми всі сміємося, а він нам: «Чо смійотєсь, дураки?»

Цицькін(спльовує): Та не було такого. Казки це дідуся Панаса!

Підарас Вєня: Казали десять копійок дасте, а не дали... (Плаче.)

Кіндрат Омелянович: Макаренко казав: «Ніколи не треба просити. Просьба зайобує людську гідність. Якщо хочеш щось мати, то терпи. Може, дадуть, а не дадуть, так і не треба».

Микола Гнатович: Це не дідуся Панаса казки. А в старину люди так жили. Омелько Пилипів на хуй діжу вішав і повну тістом набивав. А пика в нього отакенна була, їй-бо, не брешу! А Грицько встромляв в сраку дишло і біг з ним три кілометри. А дядько Мирон вже старий був, а за один раз відривав у корови вим’я...

Старий белькоче все тихіше і тихіше. Світло на сцені поступово згасає. Написи «Карасін» і «Магазін» поступово згасають. Не видно нічого, крім трьох цигаркових світлячків.

ЗАВІСА.

Хвороба Івасика

ДІЙОВІ ОСОБИ

Івасик, хлопчик.

Лікар, мужчина.

Сибірська Язва, бацила.

Гангрєна, бацила.

Ганарєя, бацила.

Випадєніє Матки, бацила.

Смєрть, скєлєт.

ДІЯ ПЕРША

Печера з сталактитами. В ній сидять Сибірська Язва і Гангрєна – і грають в карти. Вони неохайні і неприємні. Гангрєна синя, Сибірська Язва – в тупих сибірських валянках.

Язва: Що у нас козир?

Гангрєна: Жир.

Язва: Шостака!

Гангрєна б’є.

Язва: Сімака!

Гангрєна б’є.

Язва: Вісьмака!

Гангрєна б’є.

Входить Ганарєя. На ній одягнуто брючного костюма, взагалі, вона така ж неприємна, як Язва і Гангрєна.

Ганарєя: Дівчата, там карасін привезли.

Язва: Га?

Ганарєя: В сраці нога.

Входить Випадєніє Матки –  воно таке, як і інші, тікі між ногами у нього волочиться мішок.

Гангрєна: А хто це к нам лізе?

Ганарєя(шуткує): Та то якесь Випадіння.

Випадєніє(ображається): Ти б на себе подивилася б – стара блядь, брючного костюма на­діла. Тьху! (Плює.)

Ганарєя: Га-га-га-га! Ой, не можу, дівчата, та то ж модно.

ДІЯ ДРУГА

Вітальня. З портьєрою, тумбочкою і фікусом. Над діваном – портрет Гіппократа. На дівані сидять Івасик і Лікар.

Лікар: Івасик, скажи: «А-а-а...»

Івасик: А-а-а...

Лікар(у захваті): Ми ковалі нашого щастя, Івасику.

Івасик: Бе-е-е... (Пускає слину.)

Лікар хвацько підхоплює слину.

Лікар: А ти, Іване, молодець, знаєш, що лікарі збирають слину на аналізи. Хе! (Хвастливо.) Я  вже  чемойдан  слини  назбирав.  (Ховає слину.)

Івасик: У-у-у...

Лікар(у захваті): Івасику, настане день, і всі хвороби буде знищено!

Івасик: Му-у-у...

Лікар: Гарний хлопчик. Зараз лікар випише рецепти, і будем ням-ням димедрольчик. Хочеш ням-ням димедрольчик?

Івасик: Хр-р-р... (Харчить, випускає слину.)

У двері гупають.

Лікар: Хто там? Сюди не можна. Іде операція.

Голос з-за дверей: Не пизди!

У двері гупають.

Лікар(нервово клаца зубами): Гей-гей, стороннім хід заборонено!

Голос з-за дверей: Відчиняй, падло! Двері висадим!

Лікар: Ворог не пройде!

Ставе біля дверей тумбочку.

Івасик: Бе-е-е...

Розганяється і б’є в тумбочку головою. Двері ламаються, в квартиру з криками вриваються бацили. Вони хапають Лікаря і Івасика.

Лікар(кричить): Не чіпайте інтєлігєнта!

Івасик(кричить): Му-у-у...

Гангрєна(кричить): В мішок їх! (Показує на мішок у Випадєнія Матки.)

Ганарєя, Язва відбирають мішок у Випадєнія Матки, яке страшно кричить.

Випадєніє Матки: А-а-а...

Івасика і Лікаря садять в мішок. Гангрєна закручує його, інші бацили пиздять квартиру: фікус, тумбочку, здирають портьєру – і вихорєм зникають в проломі дверей, несучи в мішку Лікаря та Івасика.

Входить Смєрть.

Смєрть(дивиться на Гіппократа): На!

Смєрть показує Гіппократу всім зрозумілого жеста.

ЗАВІСА.

Данко

Феєрія

ДІЙОВІ ОСОБИ

Данко.

Натовп.

ДІЯ ПЕРША

Ліс. Входить натовп. Натовп дико і страшно реве. Де-по-де можна іноді почути обривки розлючених фраз типу: «Хлопці, харош ноги бить. Начальство очки гребе, а ми пизди лопатою вигрібаємо!» та таке інше.

Входить Данко і стріля з пістолєта в повітря.

Данко: Мовчать!

Всі мовчать так, шо стає ніяково.

Данко: Не розмишлять! Чмо японське... Іттіть!

Голоси: Та куди ж іттіть?

Данко: Іттіть, контра! Хто не хоче – уб’ю, нахуй!

Данко вириває з грудей серце, яке світиться карасіновим світом, і вимахує ним, як ліхтарем.

Голос з натовпу: Ніхуя собі!

Данко(кричить): Ура! Вперед, чмо японське!

Всі біжать за Данком в напрямі, протилежному тому, куди йшли.

ДІЯ ДРУГА

Болото. Входить натовп з Данком.

Данко: Іттіть!

Голос з натовпу: Ги,