Читати книгу - "Зоряні королі"

Ґордон встиг помітити суцільні жовті зарості, які мчали назустріч. Двигуни надсадно завили, намагаючись сповільнити падіння. Потім був страшний поштовх — і настала темрява.

Страхітливі люди

Ґордон прийшов до тями вражений і засліплений. Йому допоміг тривожний шепіт Ліанни. Дівчина нахилялася до нього з крісла, до якого була прив’язана.

— Зарт, вас не поранено? Ваше крісло зовсім зламалося.

— Ні, я не поранений, — насилу відповів Ґордон, озираючись по сторонам. — Ми, здається, сіли…

«Дендра» більше не була кораблем — понівечена купа металу, для якої польоти скінчилися назавжди. Стіни були зім’яті, шпангоути зламані, наче картон, силою удару. Жарке мідне світло вливалося крізь сяючий пролом у стіні. Через цей отвір відкривалася картина незайманих джунглів. Зовні тіснилися високі дерева, широке бурштинове листя яких росло прямо з гладких стовбурів. Золотистий пилок плавав у металевому світлі сонця, і дивні перетинчастокрилі птиці майоріли над жовтими заростями.

Слух Ґордона вловив нерівні звуки атомних турбін.

— Люди Дерк Ундіса намагаються запустити генератори, — сказала Ліанна. — Ймовірно, вони вціліли.

— Отже, вони хочуть відправити звістку до Хмари, — пробурмотів Ґордон. — І Шорр Кан надішле сюди інший корабель.

До каюти зазирнув Лінн Кайл, вже без шолома, у чорному офіцерському мундирі.

— Зніміть з них скафандри, — наказав він солдатам, які супроводжували його. — А потім знову зв’яжіть і не панькайтеся!

Без важкого скафандра Ґордон почував себе краще. Повітря було насичене незнайомими пряними запахами, але дихалося легко. Навпроти каюти розташовувалася рубка зв’язку. За якийсь час звідти донісся високий писк передавача, потім голос Дерк Ундіса:

— Талларна, відповідайте! Говорить «Дендра2! Відповідайте!..

Ліанна запитала пошепки:

— Хіба їх передача не приверне уваги? Якщо її почує імперський патруль, що тоді? Ґордон на це не сподівався.

— Ні, Дерк Ундіс говорив, що буде працювати на таємній хвилі. Отже, сигнал залишиться непоміченим.

Виклики тривали кілька хвилин. Потім вони почули, що Дерк Ундіс наказав вимкнути передавач.

— Трохи згодом спробуємо знову, — сказав він. — Нам потрібно протриматися, поки не зв’яжемося з штабом.

Непомітними поштовхами тіла Ґордон розгорнув своє крісло і через проломи у стінах бачив тепер, що відбувається у рубці зв’язку. За дві години там знову з’явилися Дерк Ундіс і оператор.

Коли генератори задзижчали, зв’язківець ретельно встановив на панелі верньєри і замкнув кілька рубильників.

— Не збийте хвилю, — застеріг його Дерк Ундіс. — Якщо прокляті імперські кораблі перехоплять хоч слово, вони нас тут же запеленгують.

Знову пішли виклики. Цього разу Талларна відгукнулася.

— Тут «Дендра»! — радісно закричав хмарник, — Капітан Дерк Ундіс! Не можу включити телестерео, мало енергії. Даю розпізнавальний код…

Він продиктував довгий ряд цифр, потім повідомив просторові координати планети, яка стала їх притулком, коротко доповів про бій та його наслідки.

У приймальнику пролунав гучний голос Шорр Кана:

— Дякую за службу, Дерк. Не думав, що принц настільки дурний. Але не впадайте у відчай, Ліґа не залишить своїх героїв, негайно висилаю ще один «привид». Чекайте, він скоро прибуде. І не виходьте більше на зв’язок. Не можна, щоб противник дізнався про ваше місцезнаходження.

— Слухаюсь, пане! — вигукнув Дерк Ундіс. — Якщо я правильно зрозумів, везти Зарт Арна на Землю вже не треба?

— У жодному разі! — розсміявся Шорр Кан. — Головне завдання — щоб вони не втекли. Ви повинні доставити їх живими або мертвими. Але краще живими — я підготую теплий прийом…

Ґордон похолов, почувши ці слова. Ліанна швидко глянула на нього, але промовчала. А хмарники тріумфували. Ще б пак — скоро надійде підмога! Трохи згодом Ґордон почув, як Дерк Ундіс віддає розпорядження.

— Будемо тримати оборону навколо корабля. Невідомо, які тварюки можуть населяти цей ліс. Лінн Кайл, ви командуєте першою зміною.

Мідне сонце опустилося за обрій, і жовті зарості огорнула імла. Відчувалося сире дихання лісу. Ніч була ясна, як у повний місяць; небом тут була туманність Оріона, її холодне сяйво освітлювало похмурі джунглі та рештки розбитого корабля.

Незабаром після заходу сонця, з заростей долинув віддалений протяжний крик. Це було гортанне звірине ревіння, але звучав у ньому і майже людський заклик. Ґордон почув гучний голос Дерк Ундіса:

— Це, мабуть, великий звір! Будьте пильні!

Ліанна зщулилась.

— Страшні історії розповідають про ці загублені світи, Зарт. Не кожен капітан наважиться увійти до пилового циклону…

— Сюди прилетять багато кораблів, якщо я зможу зв’язатися з ними, — неуважно пробурмотів Ґордон. — Ми не повинні повернутися до Хмари.

У нього було щось, що давало слабку надію. Пружинне крісло, до якого він був прив’язаний, постраждало при посадці, як і все інше. Металевий підлокітник, до якого була примотана його права кисть, тріснув. Тріщина була невелика, але у неї був піднятий, зазубрений край. Об цю гостру кромку він зараз тер міцний пластиковий ремінь. Навряд чи пластик піддасться, але це хоч якась діяльність. Він непомітно робив це, поки не заболіли м’язи. Потім занурився у важкий сон.

Під ранок їх розбудив моторошний крик у заростях. Минув день, і ніч, і ще один день. Посланці з Хмари не з’являлися. А на третю ніч прийшов жах.

Відразу після настання темряви з одного з постів долинув крик, потім постріл атомної рушниці.

— В чім справа? — крикнув Дерк Ундіс.

— Якісь тварюки, схожі на людей, але вони розтанули, коли я вистрілив, — відгукнувся інший голос. — Зникли, немов за помахом чарівної палички!

— Знову! — злякано закричав третій голос. — Вони наступають!

Залп атомних рушниць розірвав темряву. Дерк Ундіс вигукував накази. Ліанна розвернула крісло до ілюмінатора.

— Зарт, погляньте!

Ґордону теж вдалося повернутися, і він побачив неймовірне видовище.

Із заростей до корабля бігли десятки людиноподібних істот. Вони були схожі на величезних гумових людей. Очі їх палали пекельним вогнем.

Дерк Ундіс та інші цілилися з атомних рушниць.

Сліпучі розриви знову затьмарили холодне світло туманності. Але при влучанні гумові люди просто танули. Тіла їх перетворювалися на в’язкий слиз, який повільно відповзав до чагарника.

— Нас оточено! — істерично крикнув Лінн Кайл. — їх надто багато! Зброя безсила!

— Не панікувати! — гаркнув Дерк Ундіс. — Лінн, генератори! Підключіть до них кабель. Спробуємо розігнати цих тварюк випромінюванням. Швидше!

Очі Ліанни наповнилися жахом — нападники схопили двох солдатів і поволокли у гущавину.

— Зарт, це чудовиська! Не люди, але і не звірі… Ґордон бачив, що справи кепські. Гумова орда тіснила хмарників до корабля. Здавалося, нападники невразливі. Отримавши поранення, вони просто розтікалися слизом. Раптом голосно загуділи генератори корабля. У полі зору з’явились Лінн Кайл і ще двоє. Вони тягли масивний випромінювач, знятий з двигуна. За ним тягнувся важкий кабель.

— Включайте їх швидше! — розпорядився Дерк Ундіс. —