Читати книгу - "У чому ж таємниця?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ваші тато й мама їй сподобалися, — призналася Жакліна, коли вони спускалися сходами.
Середина серпня 1957 року в районі Парижа видалася холодна. Через погану погоду вони ще вранці з телефонували Аленові Дагронові й домовилися не йти сьогодні ввечері до Булонського лісу. Тоді Ален замовив стіл у скромному ресторанчику на лівому березі Сени. Але коли Жан-Луї і Жакліна прийшли туди, Дагрона ще не було. Лише три пари кружляли в танці на терасі. Двоє американців здивовано міряли очима юнака, з яким бачилися в готелі «Дю-Марше», і дівчину, що приходила до Гепра. Тим більше, що тепер юнак і дівчина були разом.
— Ви вже мали нагоду познайомитися, тому зараз не слід знайомити вас, — сказав, прийшовши, Дагрон. — Перепрошую, що спізнився. Затримався в одній невідкладній справі. Так, панове, перед вами майбутнє молоде подружжя: пан Жан-Луї Маршан і панна Жакліна Каз, — він хитрувато підморгнув їм. — Вони в курсі трави, не бійтесь. Персакська витівка — це їхня вигадка.
— Еге ж, а чи вдалась нам та витівка, добродію? — спитав старший, що виступав на сцені в ролях знатних осіб. Його звали Комом. А його колегу — Іком.
— То вже вам судити, панове, — всміхнувся Жан-Луї.
Темно-голуба сукня дуже личила Жакліні. Дівчина не шкодувала, що, виїжджаючи з Персака, насилу ввіпхнула її до повнісінької валізки.
— Ну, викладайте свої персакські враження, — заговорив Ален. Помовчавши хвильку, звернувся, до Жакліни й Жана-Луї:— Друзі, це два витончені психологи.
Ніхто з них і не ворухнувся.
— Панове, можете починати розповідати, — звернувся Ален до артистів.
Малюк Ік простогнав:
— Він був дуже люб'язний, цей старий француз. Особливо спочатку. Колишній бізнесмен, правда ж? Він не каже того, що думає, але ж може говорити те, чого не думає.
— І все ж купився, — сказав Ком.
— Ви певні того? — спитав Ален.
— Чого?
Втрутився Жан-Луї.
— Як на вашу думку, він справді згадував усіх, про кого ви розповідали йому? Ось про що питає пан Дагрон. Кажуть, ви були просто приголомшливі?
Ік зареготав на весь ресторан. Присутні в залі повернули голови до їхнього столика.
— Це з однієї сценки, що ми задумали, — пояснив Ален, — Ком?
— Ік?
— Справді, це буде дуже смішно, — додав Ален.
— Та я бачу й сам, що за комік, — відповів крижаним тоном Жан-Луї.
Врешті засміявся й він. Усміхнулась і Жакліна. Все ж таки з розповіді артистів юнак довідався, що старий Гепра, якого вже зраджує пам'ять, підтвердив один вигаданий ними факт з його життя в Америці. Звісно, цього для Жана-Луї було замало.
— Нуль, — прошепотів на вухо Жакліні Жан-Луї, коли вони кружляли в слоу-фоксі. — Їхня поїздка до Гепра не дала нічого. Можливо, їхні записи стануть ще нам у пригоді, але я сумніваюсь у цьому.
Коли музика затихла, Жакліна помітила, що Жан-Луї дуже здивовано мовчки дивиться поверх її плеча на вхідні двері. Вона й сама озирнулася, щоб дізнатися, в чім річ.
Повз них пройшли дві пари.
— Софі Мюле й Бріжіт Рагюз, — шепнула одна дама, що стояла неподалік від Жана-Луї й Жакліни.
Та не поява двох «зірок» французького кіно здивувала Маршана. Актрис супроводжували троє чоловіків, серед яких був і Паран.
— Слово честі, — пробурмотів Жан-Луї, — я не домовлявся з ним про побачення.
Вони попростували до свого полика, неподалік од них умостилася й Паранова компанія. Обидва американці обмінялися привітаннями з Параном, Ален привітався з артистками.
— Ти знаєш їх? — запитав Жан-Луї, сідаючи на своє місце.
— Таке вже в мене ремесло. Та й ви ж, здається, їх знаєте.
Жан-Луї і Жакліна теж злегка вклонилися Паранові, що, люб'язно всміхаючись, махнув їм рукою.
— Ми знаємо лише того, третього, — шепнула дівчина.
— А я його якраз не знаю. Хто він такий?
— Спитай у них, — кивнув на американців Маршан, — вони теж віталися з ним.
— Він також причетний до тої витівки? — перепитав Ком.
— Анітрохи, — поспішив відповісти Жан-Луї, — просто він був у гостях у них, коли ви завітали до Гепра.
— О'кей, виходить, він не в курсі, — дійшов висновку Ік.
— Пробач, голубе, я, напевне, поставив тебе в незручне становище, — клопотався Ален, — треба було обрати інше місце для нашої зустрічі.
— А що то за двоє чоловіків з ними? — допитувався Маршан.
— Кінематографісти. Вони сьогодні підписали контракт з цими двома «зірками».
Жан-Луї взяв Жакліну попідруч і знову повів на терасу, де танцювали.
— Жакліно, як ви гадаєте, наші гості в його очах, — він кивнув на Парана, — і надалі залишаться представниками Уельського університету й Міжнародного інституту нежитю?
— У найліпшому випадку, ненадовго.
— Виходить, що про все це дізнаються Гепра й увесь Персак. Як же вас, Жакліно, оберегти від цієї неприємної історії?
— Ви гадаєте, що Паран обов'язково розтеленькає про цю історію в Персаку?
Паран також танцював на терасі. А коли музика затихла, він підійшов до Жана-Луї й Жакліни.
— Жан-Луї Маршан, Жакліна Каз, Софі Мюле, — познайомив він їх із своєю партнеркою. — Пан Маршан — юрист з перспективним майбутнім. Коли трапиться нагода, раджу звернутися до нього по консультацію.
— Я також готувалася вступити на медичний факультет, — заговорила чорнява Софі Мюле до Жакліни, підкреслюючи, що Паран уже встиг їй усе розповісти. — Але розумієте…
Паран по-приятельському взяв Жана-Луї під руку й потяг за собою.
— Друже мій, скажіть, ви завтра ще будете в Парижі? — поцікавився він.
— Так.
— Чудово. Я хочу поговорити з вами. Довго чекати, поки ви знову приїдете в Персак. Я від'їжджаю завтра по обіді. Чи не могли б завтра вранці, десь о дев'ятій, завітати до мене в «Гранд-отель»?
— Гаразд. Є щось нове?
— Перепрошую, але я мушу йти до своїх. До завтра.
Коли Жан-Луї розповів Жакліні про свою розмову з Параном, вона трошки захвилювалась. Що ж сталося в Персаку?
— Напевне, нічого страшного, — заспокоював її юнак. — За кілька годин довідаємося.
Але Дагрон, повертаючись із садка, куди виходив просвіжитися, зупинився біля столика, за яким сиділи артистки й троє чоловіків. Познайомившись з Параном, перекинувся кількома словами з чоловіками. Відтак, коли заграла музика, запросив Бріжіт Рагюз до танцю. Коли танець скінчився, сів біля Жана-Луї.
— Сподіваюся, твій знайомий не здогадується…
— Навряд.
— Рагюз мені сказала, що він зацікавлений у її майбутньому фільмі.
— Світ тісний!
— Думка глибока, — усміхнувся Ален.
Ком підвівся і запросив Жакліну до танцю.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Вечір їхній скінчився у одному монпарнаському дансингу, де весь час не переставали крутитися одна по одній платівки. А коли Жакліна підняла солом'яну мату і дістала з-під неї ключі, була вже третя година. Жан-Луї приніс у кишені додому
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У чому ж таємниця?», після закриття браузера.