Читати книгу - "Богдан Хмельницький"

знамено, булаву, ферязь і шапку, 31 грудня 1653 р. російське посольство на чолі з боярином В. Бутурліним наблизилось до Переяслава, де полковник П. Тетеря організував урочисту зустріч: посли в'їхали до міста під постріли самопалів, були зустрінуті протопопом Григорієм зі священиками та мешканцями. Цього ж дня посли отримали царську грамоту з повідомленням, що до Києва наказано прибути з ратними людьми князю Ф. Куракіну, князю Ф. Волконському. Хмельницький у цей час перебував у Чигирині, ймовірно займаючись похоронами свого сина Тимоша, а тому прибув до Переяслава за годину до заходу сонця 6 січня 1654 р. У суботу, 7 січня, український державець зустрівся з повноважними послами, які повідомили про мету посольства й запропонували 8 січня передати гетьману царську грамоту і провести церемонію складання присяги в церкві на вірність царю. Гетьман засвідчив про готовність Війська Запорозького з козацькими старшинами служити московському государю. Вранці в неділю гетьман зібрав раду старшини, на якій обговорив основні вимоги Війська Запорозького, що мав затвердити московський уряд.

О другій годині дня вдарили барабани, скликаючи козаків та мешканців міста на раду. Сюди ж прибув гетьман разом із 13 полковниками, представниками генеральної та полкової старшини, а також із козаками. На майдані зібралось коло, де під бунчуком стала старшина на чолі з гетьманом. Згодом він вийшов на середину кола, й військовий осавул закликав усіх до тиші, дозволивши гетьману звернутися до учасників ради з промовою. Охарактеризувавши становище українських земель після шестирічної кровопролитної війни, гетьман оголосив, що Земський собор погодився прийняти Україну до складу Московської держави. «А буде хто з нами не згодний, – сказав Б. Хмельницький, – тепер куди хоче вільна дорога». Щоденник, який вели російські посли, передає, хоч і перебільшено, атмосферу, яка панувала на раді. У відповідь на ці слова гетьмана присутні заявили: «Волимо під царя східного, православного». Тоді переяславський полковник П. Тетеря обійшов по колу всіх присутніх, запитуючи: «Усі ви цього бажаєте?» Відповідь була одностайною: «Усі одностайно!» Знову взяв слово Б. Хмельницький: «Нехай буде так! Хай Господь Бог дає нам сили бути під царською міцною рукою!» У відповідь увесь присутній на раді народ одностайно закричав: «Боже, зміцни, Боже, утверди, щоб на віки вічні разом були!» Після ради гетьман повідомив російського посла В. Бутурліна про рішення ради.

Так учасники Переяславської ради прийняли рішення про підданство Війська Запорозького російському цареві. Щоправда, у роботі цієї ради брали участь козаки не всіх полків України. За підрахунками українських істориків, участь у раді взяло 200 представників старшин та козаків Війська Запорозького. На раді не були представлені лише три полки (Уманський, Паволоцький, Кальницький, козаки котрих мали охороняти українські землі в умовах відступу через їхню територію татарських чамбулів). Крім того, у схваленні рішень ради не брали участі представники населення Волинського, Подільського, Руського, Белзького воєводств (тобто більше третини території тогочасної України). На раду також не було запрошено представників ні духовенства, ні міщан, ні селян (щоправда, останні на той час взагалі не мали рівних прав з козаками). Отже, вважається, що рішення про підданство під руку московського государя було прийнято розширеною козацькою радою, оскільки у ній дозволялось брати участь усім присутнім на той час у Переяславі мешканцям України.

Після козацької ради настав час їхати до соборної церкви, щоб присягнути на рішенні ради. До карети разом посідали гетьман і російські посли. У церкві їх зустріли протопіп Григорій, а також прислані російським урядом для цього церемоніалу казанський преображенський архімандрит Прохор і протопіп Андрій. У церкві стався інцидент, який міг зірвати укладання україно-московського союзу. Б. Хмельницький став вимагати від російських представників присяги від імені царя у тому, що будуть дотримуватися права та вольності козацтва. На що бояри відповідали, що це суперечить самодержавним традиціям – царі своїм підданим не присягають. Такої традиції у Московській державі немає і бути не може. У цій критичній ситуації на подвір'ї П. Тетері гетьман зібрав раду старшини для вирішення питання: «Як чинити далі?» І тільки тоді, коли московські посли заявили, що всі права і вольності Війська Запорозького будуть підтверджені окремими грамотами, Б. Хмельницький і старшина склали присягу на вірність московському государю: «Щоб перебувати із землями та містами під государевою високою рукою на віки вічні».

Після присяги гетьман з послами поїхали до їхнього помешкання. Прибувши туди, боярин В. Бутурлін вручив Хмельницькому передані царем клейноди: знамено, булаву, ферязь і шапку, а також платню соболями та проголосив спеціально підготовлену промову. Старшинам було також вручено платню. Потім під розгорнутим знаменом гетьман з булавою в руці, одягнутий у ферязь і в шапці, пішки вирушив до свого двору.

Так завершився цей короткий січневий день 1654 року, якому судилося стати тим історичним Рубіконом, що визначив долю України на майбутні більш як 300 років і який ось уже протягом більш як 350 років кожне покоління українців оцінює по-різному. У більшості своїй оцінки ці породжені державними і політичними реаліями, що складалися у той чи інший період історії України.

Разом з тим є дані, що не всі козаки, духовенство та міщани хотіли присягати на вірність україно-московському союзу. Якщо вірити повідомленням чорнобильського протопопа й королівського ротмістра Павші, частина міщан Переяслава, Києва та Чорнобиля присягнула лише під тиском козаків. Траплялися й прояви невдоволення рішенням Переяславської ради серед козаків і старшини Уманського, Брацлавського, Полтавського та Кропивницького полків. Відомо також, що митрополит Київський С Косів та архімандрит Києво-Печерського монастиря Й. Тризна відмовлялися 17—19 січня 1654 р. послати слуг присягнути на вірність Московії. Є дані, що відмовлялося присягати й духовенство під тим приводом, що не має на це дозволу константинопольського патріарха. Загалом же на другу половину лютого 1654 р. було завершено прийняття присяги населенням 17 полків. За даними записних книг, її склали 127 338 чоловік, із них козаків – 64 659, решту становили міщани, до яких було внесено й мешканців сіл. Але, як свідчить навіть побіжне знайомство із зафіксованими назвами міст і сіл, жителі яких принесли присягу, присягали мешканці не всіх населених пунктів, а лише тих, список яких подав В. Бутурліну Б. Хмельницький; у них проживали козаки, які, ймовірно, підлягали безпосередньо козацькій адміністрації (міста й вільні військові села).

Прибувши в середині січня 1654 року до Чигирина, Хмельницький безпосередньо зайнявся розробкою умов, які б визначали статус козацької України в складі Московії, затвердження яких мало добиватися посольство, спеціально надіслане до Москви. На середину лютого вони були сформовані й 17 лютого викладені в «Проханні» до Олексія Михайловича, з яким відправилися до Москви гетьманські