Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

Антонія, Клавдією, хоча вона на той час іще не досягла шлюбного віку. Потім, після сварки зі своєю тещею, Фульвією, імператор розлучився з дружиною, навіть не позбавивши її цноти, й незабаром одружився зі Скрибонією, яка перед тим уже двічі одружувалася з чоловіками консульського рангу та мала дитину від одного з них. Коли ж Скрибонія поскаржилася на його постійні зради, Август просто розлучився з нею, заявивши, що змучився від її темпераменту збоченки, і негайно одружився з Лівією Друзіллою, хоча вона й була вагітною від свого чоловіка Тиберія. Але їй уже не довелося ні з ким ділити кохання та прихильність Августа.

Та попри це, імператор Август старанно виправляв суспільні звичаї в Римі. Він видав закони проти адюльтеру та про покарання тих, кого звинуватили в розбещенні чи неповазі до чужого шлюбу, а також у зваблюванні дівчини або респектабельної вдови. Батькам було надане право вбивати своїх дочок за вчинену ними подружню зраду так само, як і їхніх коханців. Чоловік був зобов’язаний розлучитися з дружиною, яка його зрадила. Коханців розлучали, висилаючи на різні острови. Августові навіть довелося покарати свою дочку Юлію, про чию розбещеність не говорив у Римі тільки німий, і вислати її на острів Пандатерія в Тірренському морі[30]. Він також намагався заохочувати шлюби та законне народження дітей. Батькам було встановлено винагороду за народження дітей, особливо коли то було троє хлопчиків; ті ж, хто перебував у шлюбному віці, але ухилявся від одруження, втрачав право на отримання спадщини та відвідування публічних ігор. А зрештою, все те було лише напоказ, аби народ робив, як імператор наказує, а не так, як він сам чинить.

⁕ ⁕ Коментар ⁕ ⁕

Рим являв собою патріархальне суспільство, де вважалося, що жінка будь-якого віку потребує чоловічого керівництва і захисту. Багато шлюбів були результатом домовленості між родинами, ключову роль у них грали батьки (див. Пліній Молодший, «Листи», 1.14). Катулл стверджує (62), що дівоча цнота належить на третину батькові дівчини, ще на третину — матері і лише на останню третину їй самій. У сім’ї, де дівчину виховували у повній покорі батькові, її бажання не мали ніякого значення. Не зовсім зрозуміло, у якому віці римська дівчина йшла до шлюбу. Із деяких написів випливає, що нормальним вважався вік шістнадцять-вісімнадцять років, хоча висока ціна, що її сплачували за карбування текстів на камені, може означати, що такий вік був звичайним лише для вищих прошарків суспільства, представники яких могли дозволити собі тримати вдома своїх доньок довше, ніж бідніші родини. Офіційно мінімальний шлюбний вік становив дванадцять років, хоча відомі випадки, коли заміж виходили й молодші дівчатка. Та хай там як, тогочасний світ іще не знав свідоцтв про народження, тому люди частіше за все мали лише приблизне уявлення про власний вік. Дівчата нерідко виходили заміж за чоловіків, набагато старших за себе, і ми можемо лише здогадуватися, яким стресом це могло для них бути. Відомий випадок, коли дівчинка втекла з будинку свого новоспеченого чоловіка, настільки наляканою вона була тим, що на неї чекало. Можливо, практика анального сексу першої шлюбної ночі була розповсюдженою, оскільки про неї говорять як про звичайне явище і Сенека Старший («Контроверсії», 1.2.22), і Марціал («Епіграми», 11.78).

У Стародавньому Римі шлюб, найімовірніше, був радше діловою угодою, ніж справою кохання. В «Оракулах Астрампсиха» із десяти можливих відповідей на запитання «Чи візьму я шлюб і чи матиму з нього користь?» тільки одна говорить, що той, хто запитує, візьме шлюб зі знайомою людиною і з власної волі. Більшості шлюбів в «Оракулах» пророкується невдача, скрута й розлучення. Навіть те, у який спосіб сформульовано запитання, з акцентом на власній користі, указує, можливо, на типове ставлення до шлюбу. Це, однак, зовсім не означає, що в Стародавньому Римі закохані ніколи не одружувались або що між чоловіком і дружиною ніколи не виникало глибокої прихильності. Та шлюб явно розцінювали як на обов’язок і працю, що відображено в полеміці, яку можна побачити в «Аттичних ночах» Геллія (1.6) і в «Бесідах» (13b) Музонія Руфа.

Одним із найкращих доступних нам джерел у багатьох аспектах ставлення римлян до сексу є Овідій, хоча неможливо сказати, наскільки його погляди відбивають настрої та щоденні звичаї пересічних людей. Думку про те, що жінкам подобається насильство, можна побачити в його «Науці кохання» (1.663–1.680). Різноманітні засоби косметичного догляду викладені в його книжці «Засоби краси». Ліки від імпотенції пропонує Овідій в «Елегіях кохання» (3) і Петроній у «Сатириконі» (138). «Грецькі магічні папіруси» (7.184–7.185) містять рецепт, який може вважатися давнім еквівалентом віагри. Овідію також належить твір «Ліки від кохання», що містить повчання про те, як можна розлюбити. Ми маємо посилання на використання порнографічних буклетів для мастурбації або самозбудження — наприклад, Марціал (12.95, 12.43), але самих буклетів до нашого часу не збереглося. У творах медика Сорана, котрий чимось скидається на лікаря з серіалу «Carry On»[31], викладено багато уявлень про природу жінки, контрацепцію і про все, що стосується вагітності та народження дітей (див. переклад його праці латиною Целієм Авреліаном). Про використання редьки для покарання звабників чужих жінок див.: Горацій, «Сатири», 1.2; Катулл, «Вірші», 15.

Ставлення чоловіків до проституції було, судячи з усього, досить спокійним, і навіть храми, наприклад Коринфський, інколи використовувались як будинки розпусти (Страбон, «Географія», 8.6.20). Астролог Фірмик Матерн («Вісім книг про астрологію», 3.5.23, 3.6.15) і Сенека розмірковували про чоловіків, які носять жіночий одяг і поводяться як жінки («Листи про моральність до Луцилія», 122.7). У трактаті «Два кохання», який приписують Лукіану, обговорюються плюси й мінуси статевих стосунків із жінками та хлопчиками. Стародавньому Римові, мабуть, було байдуже, із ким займаються сексом його мужі, аби тільки їхня роль була активною. Светонієве «Життя цезарів» є найкращим джерелом пікантних пліток про інтимне життя різних імператорів, але мусимо розуміти, що все, про що там ідеться, треба сприймати з добрячою часткою скепсису. У реальному житті у більшості людей було набагато менше тієї сексуальної свободи, що нею користувалися їхні вінценосні господарі, а імператор Август намагався повсюдно запровадити більш високі стандарти особистої поведінки, хай би яким неможливим не видавалося це для тодішньої доби. На жаль, однією із найвідоміших жертв цієї битви імператора за мораль став Овідій, чиї дотепні твори про адюльтер і секс суперечили офіційній державній політиці (на додачу до цього поет, можливо, мав інтимний зв’язок із дівчиною-весталкою, що було протизаконним і вважалося одним із найтяжчих гріхів). Як наслідок, цього