Читати книгу - "Степовий пірат"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тепер потрібно діяти швидко. Чубенко заскакує на коня і мчить до своїх. Треба оточити село й роззброїти григор’ївців. Наказ виконується блискавично, частина арештованих відразу заявляє про своє бажання приєднатися до Махна. У штабі арештовують одного з командирів Григор’єва й скарбника. Махновці поводяться так, наче хочуть стерти сліди ганебного союзу. Діють нещадно. Обидва григор’ївці гинуть, забиті камінням на майдані. Так убивають скажених псів, а не вчорашніх товаришів зброї. Лише Бондареві, начальнику григор’ївського штабу, вдається втекти й зникнути без сліду. Натомість Махно видає наказ висунутись у напрямку найближчої залізничної станції. Звідти він надсилає у Кремль телеграму: «Усім, усім, усім. Ми вбили відомого отамана Григор’єва. Махно».
У воєнній веремії злочин стає буденністю, а безкарність є його спільником. «Якийсь хлопчисько років 12-13 підійшов до розстріляного офіцера, який ще був живий, і, взявши важкий камінь, з усієї сили пожбурив в обличчя пораненому. Поранений захрипів, і з рота повалила рожева піна… — Так його, так! Ха-ха-ха! Бий, бий! — крикнув хлопцеві один із махновців. Похвала подіяла: викотивши очі на лоба, мала тварюка з люттю накинулась на півживе тіло й почала вибивати каменем зуби. За весь час перебування в полоні я не бачив жахливішої й дикішої сцени», — писав білогвардієць Анатолій Бінецький. Чубенко згадував, що махновець Калашніков виделкою видлубував очі полоненим у Бердянську.
У Гуляйполі донині пам’ятають, яка доля чекала на зрадників. Метод був збочено вишуканий. Спочатку нагинали верхівки двох пружних дерев, що росли одне неподалік другого, притримували їх біля землі, потім до одного верхів’я прив’язували ноги зрадника, до другого — руки, а тоді одночасно відпускали зігнуті в лук дерева. Звільнена енергія була величезною і легко виривала кості з суглобів. Розіп’ятий між деревами нещасний помирав під палючим сонцем упродовж багатьох днів.
5
У роки громадянської війни в Україні досить широко запанувало відчуття, що повернулись часи козаччини. Це явище сприймалось із жахом, але і з захопленням. «Это не марксистская революция, это казацкий бунт, который хочет все выиграть и ничего не потерять», — писав у «Щоденнику» Ісаак Бабель. «Варварська жорстокість, якесь повернення до традицій Дикого Поля відродилися на Україні, на жах і ганьбу вдаваній цивілізації ХХ століття», — перегукується з ним у своїх спогадах безпосередній свідок тих подій Стефан Камінський. Для нього й багатьох інших символом цього явища став Батько Махно і його вояки.
«Одягнуті були по-різному: хто в касторовій офіцерській шинелі мирних часів, хто в англійському мундирі, хто в цивільному пальті з каракулевим чи бобровим коміром, а хто і просто в білому овечому кожусі. Майже всі — в кудлатих чорних шапках, але були й такі, що, незважаючи на кількаградусний мороз, хизувалися в уланських ківерах або різнокольорових гусарських картузах. Багато було підперезаних червоними українськими поясами, з-за яких стирчали бомби й револьвери. У кавалеристів недбало бовтались старі запорозькі та кавказькі шаблі. Гарні коні, здобуті в німецьких колоністів, були вкриті килимами, а вуздечки оздоблені червоними стрічками з величезними бантами», — згадував Анатолій Бінецький. Містами вже їздять автомобілі, британські пілоти перетнули Атлантику, а в степу час наче зупинився у XVІІ столітті.
Що ще було модним у степу в 1918-1921 роках? Навішування на себе трофейного добра. Бачили махновського кавалериста, що з гордістю носив на голові грамофонну трубу. Через плече, поряд зі стрічками набоїв, в нього були перекинуті зв’язані мотузкою платівки. Полковник Герасименко впізнавав махновців «за їхніми блазенськими, просто маскарадними запорозькими строями, де кольорові жіночі панчохи... уживалися з багатими шубами». Неповторний молодецький шик, захоплення строкатістю і прикрасами.
На Україні відродилася традиція свавільної козацької пихи. Кожен, хто зібрав бодай жменьку селян, негайно приймав почесний титул отамана. Забуті нині прізвища й псевдоніми можна було б перераховувати довго: Коцюра, Тютюнник, Брова, Палій (як козацький повстанець XVІІ століття) або й особлива пара: Ангел і Сатана. Здебільшого аполітичні, вони боролися за найважливіші для українського селянина цінності: землю і волю. Найбільшу славу однак здобули Махно, Григор’єв і Зелений.
Феодосій Щусь (у матроській безкозирці) у товаристві махновцівОстаннього — не менш цікавого — насправді звали Данило Терпило. Він був соціалістом-революціонером і українським патріотом. Як і Махно, за царату був засланий вглиб Росії. Ймовірно, працював сільським учителем. Під час революції воював на боці Української Народної Республіки, але так само, як двоє інших, вступав у короткотривалий союз із Червоною армією, воював також на боці Григор’єва. 15 липня 1919 року в Переяславі оголосив про скасування укладеної Хмельницьким Переяславської угоди, що пов’язала Україну з Росією. На піку чисельності його армія налічувала тридцять тисяч повстанців. Загинув восени 1919 року в боях з денікінцями.
6
У спогадах більшовицьких командирів часто говориться про «розтління», яке привнесли до Червоної армії махновці, що залишилися в її підрозділах. Хоч і розкидані невеликими групами по всіх бригадах, вони були, як хвороба, що нищила здорові тканини більшовицьких військ: сіяли сумніви, підважували мораль і ослаблювали боєздатність червоних загонів. Складно було знищити цей надокучливий вірус. Недолікований, він оживає знову й знову. Залишений сам на себе, вгризається глибше й глибше у здоровий організм. У сере-дині серпня 1919 року підступна зараза атакує 58-у дивізію. У загонах вибухає бунт під махновськими гаслами і чорними знаменами. Махновські агенти переконують, що «комуністи зрадили революційну справу» і «кидають Україну напризволяще».
Червоний командир Анулов отримує наказ відновити порядок. Легко сказати, важче виконати. Більшовикові ледве вдається втекти живим після знущань махновських кавалеристів. Він потрапляє під варту і його приводять до Батька: «Я мовчу. Сірі очі «батька Махна» розширилися. Запалали. Підводиться. Підносить руку. Все довкола моментально замовкає. Махно починає промову, звернену до мене: «Ви узурпатори, душителі волі народної… Ви втікаєте від Денікіна. А я розіб’ю його дощенту. Так, не бути мені батьком Махном, якщо не переб’ю всю білогвардійську сволоту»... Коли він закінчив, натовп дико прокричав кілька разів «ура».
У наказі №1 від 5 серпня Батько закликає загони, що залишилися з ним, дотримуватися дисципліни і засуджує акти хуліганства. Він нагадує, що ворогом революційних повстанців є буржуазія, незалежно від національності.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Степовий пірат», після закриття браузера.