Читати книгу - "Зодчий із пекла"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Таж він сам! Його бачили!
— Вот імєнно, я і кажу. Тут справа не проста, тут містика замішана. Дуже вже цікавий будиночок вони з дружиною придбали. Дуже. У мене й досі ті кімнати перед очима миготять. Прикинь: одних тільки туалетів із ванними… Зараз згадаю… Шість чи сім! Кахлі — картинка з реклами! А сходи! Я все життя мріяв ув Ермітажі побувати, так ось: сьогодні моя мрія збулася.
— У нього що — зайві мільйони завелися?
— Не те слово!
І Тюха під секретом повідав другові деякі подробиці слідства, що, взагалі-то, не підлягали розголошенню. Але він заспокоїв і себе, і Борю: завтра вже про це кожна хвеська на базарі знатиме. Ще й з коментарями. Які непогано було б послухати й Кінчеву передати.
— Пані Ярижська — занадто спритна жіночка. Працювала тут директором музею, поїхала за кордон за досвідом, а знайшла там чоловіка. Удвох вони приватизували цей музей. І все на законних підставах, поміть. Ярижський тут таким спонсором задєлався — куди там, благодєтєль і рідний батько! Школі — комп’ютер, лікарні — ремонт, місту — монумент, міліції — «Форд», не новий, правда. Сам, звісно, на пречудовому джипі гасає, а Ольга його — на «Ланосі».
— Зачекай! Ольга. Який «Ланос» у неї? Сірий, сріблястий? А вона сама чорнява така і… Така… дуже красива. Родимка на вилиці.
— Точно! Ти її бачив уже?
Боря спочатку стукнув себе по лобі, потім покрутив головою:
— Я її сьогодні вранці з кучугура витягав.
— Що? І ти також?
Задзеленчав телефон. Вітя незадоволено взяв трубку:
— Кінчев. — Потім кілька разів промимрив: — Так… Так… Ага… Та зрозумів я, чого ж тут не зрозуміти… Ага…
— Ну, блін, — енергійно сповістив, закінчивши розмову, — цим також не йметься! Пришвидшуй їм слідство, як же! Прям на ранок приведу зловмисника! Бач, до Ярижських з Італії баронеса їде, любителька архітектурної старовини. Треба забезпечити її недоторканість. То-то ж вони з ремонтом поспішають! Іноземні делегації зустрічати. Ну, ти давай, лягай уже. Отут, на дивані.
— А ти?
— Собі я зараз розкладачку принесу. Посиджу ще на кухні, покурю. Треба помізкувати.
Боря відчував, що потрібно, обов'язково потрібно розповісти, як саме він з Ольгою Ярижською до Барвінківців їхав, але… Замість того саказав:
— Ти б поменше курив. З третього класу смалиш. Пожовтів увесь.
— Слухаю, товаришу командир! От розкручу цю справу й кину. Їй-богу! Чесне піонерське!
— Та і спортом пора нарешті зайнятися…
— Не заважай думати, Борсуче! Не подобається мені їхній охоронець Гапченко… Щось крутить, нервує, боїться… Дуже боїться…
Вітя сів за кухонний стіл і почав на бруднуватому прим’ятому аркуші ватману креслити план будинку Ярижських. Колишнього будинку панів Барвіненкових, колишньої агрошколи, колишнього музею… Витвору такого славетного архітектора, що на нього італійські баронеси їдуть подивитися. Й подивуватися. Воно і справді є з чого.
План будинку в Барвінківцях, де відбуваються головні події
План першого поверху
1 — головний вхід
2 — Дзеркальна зала
3 — їдальня
4 — кухня
5 — спальні для гостей
6 — туалети-ванни
7 — кінозал
8 — кімната для прислуги
9 — сходи
10 — Велика зала
11– Маленька зала
12 — спальня хазяїв
13 — спальня для VIP-персон
14 — кабінет
15 — бібліотека
16 — балкони
План другого поверху
Спочатку креслив з лінійкою, домальовував рукою, потім підписував. Швидко орудуючи олівцем, він ніби знову, по пам'яті, переглядав найяскравіші епізоди фільму про відвідини цього особняка.
У їдальні чотири кришталеві люстри сяяли підвісками, знизу їм відповідало святкове сяйво скатертини й білих стільців. Солідно відгукувалися відблисками сервізи й келихи з кількох високих сервантів, підроблених під старовину, але явно модерних. Між ними скромно розмістилися сіро-сріблястий музичний центр та камін, облицьований світлими кахлями. Між вікнами — гобелени. Вершники, битви, середньовічні замки. Тканина — новісінька, він помацав її з виглядом знавця. Саме в той момент проспівав з віддаленого кутка високий годинник, старовинний, з маятником та гирьками за товстим склом, вищий за людину середнього зросту. Прості прямокутно-квадратні форми й неглибоке вигадливе різьблення. А Щукіна казала:
— Вони тут звичайно з архітектором обідають. З Бурковським, з Києва. Якось бували ділові партнери Кирила Івановича, один з них ночував у маленькій спальні.
Юну прибиральницю знайшли якраз над їдальнею…
А вечірня пишнота великого залу на другому поверсі просто ошелешила. Діамантовий каскад люстр — багатолампових, з довгими вигадливими підвісками. Вони горіли, наче на придворному святі. Два ряди аристократичних білих колон. З атласних ламбрекенів звисали шовкові китечки. Картини в розкішних рамах — як вікна до іншого, дивного світу. Пейзажі, портрети. Заможна родина в костюмах початку ХХ століття… Тендітна дівчина з чорним волоссям… Досить великий бар геть знітився у віддаленому кутку.
І хазяйка — доглянута й ефектна. Доки тривали допити, вона переодягнулась. Прийшла павою. На закритій чорній сукні — нитка рожевих перлів, такі ж — і у вушках. Час від часу поправляла волосся, показуючи свіженький манікюр, також перламутрово-закатний.
Цікава пара. Вона — ефектна, він — поважний.
Кабінет Ярижського — у темних тонах, у стилі «радянського ретро». Масивні меблі — і кахляна піч. У шафах — популярна
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зодчий із пекла», після закриття браузера.