Читати книгу - "Вічний календар"

«Але пси, яких тоді прибилося до міста чимало, занюхавши піт чужинців, почали гавкати, а деякі немилосердно скавуліли, аж сироти пробігали по шкірі. І прокинулися османи, і побачили, яке нещастя насувається на місто. І зав’язалася така кривава битва, що мури скропила людська кров так щедро, що дощі не змили її й за місяць. І вбитих ховали два тижні, а тих, кого не встигли, — розшматували птахи-стерв’ятники й розтягли по кущах хижі звірі».

На цих словах Махмуд задрімав.

Сонце вже закотилося за Золотий ріг.

Нічна прохолода огорнула місто.

Слухачі почали розходитися.

Кілька псів лежало в теплій пилюзі вулиці.

Прокинувшись, Махмуд заплатив господареві кафене за чай із пахлавою й поплентався крутою вуличкою додому.

Першими про майбутній похід дізналися яничари. Для заохоти перед кожною війною їм роздавали гроші. Тоді яничарське військо кілька днів бродило Стамбулом від крамниці до крамниці, скуповуючи й запасаючись необхідним. Відвідували кафене, насолоджуючись наїдками, годинами вимивалися в лазнях. В одному із закапелків міста розташовувався хамам, у якому кілька слов’янських підлітків працювали таллаками. Приходили сюди яничари в мирні дні, коли пропахлі чоловічим потом казарми випихали їх до міста. Особливо багато охочих помитися було перед походами, адже в землях, які яничари відвойовували для султана, не було мостів, мощених доріг і хамамів. Ось чому набивалося до лазні в такі передпохідні дні десятки охочих помитися й відпочити. Після купелі в басейні розімлілі мужчини, що звикли спати в наметах або навіть під голим небом під час походу, насолоджувалися масажем тонких рук таллаків, які масажували їхні сідниці, м’язи ніг, рук, спини й шиї. Ці ніжні на доторк руки намащували оливковим маслом шкіру, обтирали її сухими рушниками, обережно погладжуючи рожеві яйця й розм’яклі прутні вояків. А по купелі, коли яничари лежали або сиділи на мармуровій підлозі хамаму, виходили з-за колон кючаки, молоді хлопці, у яких були поголені пахви, груди й живіт. Їх супроводжувала музика. П’ятеро музик: уд, ней, накара, тамбур і бубни наґара. Густою парою напливала мелодія, лоскочучи вуха і збуджуючи чоловічу уяву. Кючаки ставали в ряд, одягнені у прозорі жіночі накидки, що оперезували їм стан. Похитуючись, ішли один за одним, потрапляючи в такт бубна наґара. Виписували кола навкруг басейну. Яничари збуджувалися, кричали, прицмокували, погладжували прутні. Розімлілі від купелі й масажу, вони хотіли любові. Бо не кожен із них повернеться з майбутнього походу.

Вирізнявся з-поміж кючаків один юнак, який виконував танець живота. Звали його Юзуф. Шкіра танцівника нагадувала достиглий гранат. Здавалося, що в дитинстві його купали в солодкому гранатовому соку, змішуючи з кислуватим молоком кобилиць. Еластичні рухи, якими Юзуф доводив до загального збудження й запаморочення відвідувачів хамаму, здавалося, розсували музичне повітря, і воно виступало крапельками поту на чолах і підборіддях мужчин. Сідниці танцівника тремтіли, руки плавно зривали з простору невидимі плоди, живіт то втягувався, виставляючи напоказ ребра, то наповнювався, наче капшук, водою. Багато присутніх хотіли Юзуфа, але не всім щастило піти з ним до бічної кімнатки. Прості яничари навіть не мріяли про таке, бо належав Юзуф одному яничарському азі. Інші ж кючаки й таллаки могли належати кожному з вояків, але не Юзуф. Якось той ага, якому належав Юзуф, не прийшов до лазні, бо отримав наказ виїхати до Едірне. Саме того дня не стримався один яничар від спокуси й поклав око на Юзуфа, хоча знав, що ага жорстоко покарає його. Мабуть, ударило в голову вино, притупивши обережність, яка не раз рятувала його під час штурмів фортець у землях невірних. Кючаки закінчили танцювати, Юзуф нишпорив поглядом за агою. Тоді й підійшов до нього той яничар і стиснув кволу руку танцівника. Це страшенно розізлило тих, хто належав до бьолюку аги. Зчинився тоді в лазні рейвах. Кючаки й теллаки повтікали. А яничари почали битися й кидати один одного в басейн. Хтось когось топив або товк об мармурову підлогу. Чи ті, що захищали право власності свого командира, чи ті, хто обстоював право будь-якого яничара? Хтозна. Голі чоловіки перемішалися в одному рухливому клубку, наче слизькі черви. Власник хамаму викликав охорону. Серед ночі повернувся ага до своєї казарми, і, дізнавшись про випадок у хамамі, позеленів від люті. Взяв із собою кількох підлеглих, і пішли вони до казарми, де жив кривдник. Зайшли — і задушили яничара вві сні. І вийшли надвір, але недалеко встигли відійти. Як виявилося, помилилися, задушивши не того, що жадав Юзуфа. На ранок повстала одна казарма яничар проти іншої. Як пожежа перекидалася ненависть від одного бьолюку до другого. Летіли з плечей голови і бризкала кров. Великий візир стягнув немалі сили султанської охорони до яничарських казарм. Привели перед яничарський натовп перестрашеного Юзуфа, чиє тіло було купане в сокові граната й кобилячім молоці. Стратили перед усіма, проколовши кинджалом грудну клітку. А того агу позбавили офіцерського звання й заслали простим вояком до каїрського гарнізону.

Від самого початку Мегмедового правління в кафес палацу, чекаючи присуду і смертної години, під вартою жили Селім, Ахмед і Сулейман, молодші брати султана. Молодий султан розважався з наложницями, полював, приймав державних чиновників, а його брати жили, як і їхній батько Ібрагім, в очікуванні смерті.

Коли Мегмед IV зі своїм гаремом, Внутрішньою й Зовнішньою службами виїжджав на полювання до Едірне, то його шлях зі Стамбула займав цілий день, і лише надвечір султан прибував до Нового палацу. За Солов’їним павільйоном Бюльбюль Кьошкю починався Курячий сад, у якому росли дерева й кущі, привезені з усіх еялетів імперії, а птахолови в усіх кінцях імперії ловили птахів, щоби пташиний спів навколо Солов’їного павільйону в Курячому саді лоскотав султанове вухо. Мегмед два роки тому покликав Бостанджи-баши й наказав розбити сад біля Нового палацу в Едірне, і назвав його Курячим.

Великий візир Кьопрюлю Мегмед-паша, великий візир, помираючи, покликав свого сина Фазила Агмеда-пашу і щось шепнув йому на вухо, а тоді до покоїв, у яких лежав великий візир, чекаючи смертної години, прийшов молодий султан.

І Мегмед-паша, дивлячись у молоді очі султана, сказав:

«Не піддавайся привабливості жінок і не женися за багатством. Усього маєш удосталь. Пам’ятай, що твоє місце в сідлі. Це запорука нашої майбутності».

Вийшовши від Мегмеда-паші, біля мощеної доріжки, поміж колонами гарему султан почув солодкий дівочий спів. Покликав Хас ода-баши й наказав привести співачку. Була це Рабія Гульнуш, яку супроводжував чорний євнух. Після першої ж ночі з Мегмедом Рабію Гульнуш поселили в окремі покої. А невдовзі султан прислав їй золоті прикраси й коштовні камені. І стала вона