Читати книгу - "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"

Прочитали. Раптом Микита починає реготати, аж за живіт хапається.

– Ти чого? – сердиться Опанас.

– Ти не в’їхав у хохму? А як лісника вдома не буде?!

Сидить Микита на березі. Одну вудку закинув у річку, а другу в кущі. Підходить приїжджий рибалка:

– Слухай, а навіщо ти вудочку в кущі закинув?

– Це мій секрет. Проходь далі. Річка велика.

– Ну, розкажи, цікаво ж! Я тобі стопку наллю.

– Добре, давай.

Випив, крекнув, закурив:

– Розумієш, я не знаю, що сьогодні упіймаю в річці, а ось на цю вудку ти у мене вже п’ятий…

Микита сказав жінці, що пішов на полювання, а сам – до коханки. Випили, закусили, погомоніли, Микита каже:

– Хочеш, налякаю?

– Хочу! – ластиться вона.

Микита бігом її в ліжко і… «налякав». Тільки підсів до столу, аж коханка:

– Налякай ще!

Микита хильнув келишок і «налякав» її ще. Підперезався, сів до столу, налив. Коли це чує:

– Налякай мене ще, бо вже перебоялася…

Микита повернувся та до неї:

– Гав!!!

Батько з маленьким сином пішли ловити рибу. Сидять на березі. А синок цікавиться всім:

– Тату, а чому вода тече?

Батько слідкує за поплавком:

– Не зараз, синку, не зараз…

– Тату, а як риба дихає під водою?

– Потім, сину, потім…

– Тату, тату, а чому небо синє?

– Не зараз, хлопчику, потім…

Син на хвильку змовк, а тоді:

– Татку, а ти не ображаєшся, що я тебе розпитую?

– Ну як можна, синку! Не будеш розпитувати, так і знати нічого не будеш…

Приїхали чоловіки великою компанією на полювання. Дістали з машини ящик горілки. Опанас тут як тут:

– Хлопці, а закусювати чим будемо?

– Курятиною!

Сіли. Налили всім і Опанасові подають.

– А курятина де?

– Так оце ж… – озвався Микита, – на, покури…

Микита їде на велосипеді. Спека, дорога під гору, змучився. На містку вирішив відпочити. Аж бачить – під містком Опанас із вудкою стоїть, на поплавок дивиться. Микита до нього:

– Що, рибку ловимо?

Опанас мовчить.

– Я кажу, рибку ловимо?

Знову мовчанка.

– Позакладало? Я питаю – рибку ловиш?

А Опанас все на поплавок дивиться. Микита плюнув, сів на велосипед і тисне на педалі. Від’їхав за два кілометри, чує свист. Озирається – Опанас рукою махає, кличе. Розвернувся, під’їхав. А Опанас:

– Що, на велосипеді катаємось?

Понеділок. Сидить Опанас у шинку. Сам не п’є. Поглядає на інших і тяжко зітхає. Шинкарка запитує:

– Чому не вип’єш?

– Не питиму аж до неділі, бо грошей немає!

– А де ж у неділю грошей візьмеш?

– Теля продам.

Шинкарка собі подумала – теля задешево в руки саме проситься!

– Чоловіче, а якщо я тобі в борг за теля наливати буду?

– Можна.

Пив Опанас цілий тиждень з ранку до вечора. А в неділю у шинку його немає. Ледве розшукала шинкарка:

– Чоловіче, віддавай теля! Я за нього тобі вже й переплатила!

– Маріє! – гукає Опанас до жінки. – Веди корову до бугая, бо треба телятко продавати, борг шинкарці віддавати…

Хлопчина повертається з риболовлі з десятком карасів. Раптом бачить – стоїть на березі генерал при параді: кітель, штани з лампасами, кашкет на лоба насунув. І з вудкою стоїть, рибу ловить ніби. Зацікавило його те. Він тихцем підповз метрів на п’ять, причаївся. Спека вже, з генерала капає піт, він увесь час витирається, мух ганяє. І сумно так бурмоче собі під ніс:

– І не накажеш…

– Господи, Микито, ти що на полюванні руку поранив? Що це вона у тебе перев’язана і за шию зачеплена?

– Ет! Це я з Опанасом побився!

– Та Опанас же таке худе й тонке…

– У нього в руці ніж був!

– А у тебе?

– А у мене в руці була цицька Опанасової Марійки. Маю тобі сказати, річ надзвичайно приємна, але для бійки абсолютно