Читати книгу - "Відірвана від коренів"

ковдр. Ми складали до смішного малоймовірну пару, її бруднуватий грубий домотканий чоловічий одяг, довге волосся під шапкою, яка закривала вуха і товстим овечим кожушком, і я в своєму одязі для виходу: разом ми виглядали як фея, що заявилась біля Попелюшки з золи вогнища. Але наші руки схопили одна одну, міцно, і це було правдивіше за все, що коли-небудь було між нами, і коли сани продовжили свій біг, я випалила сумбурний набір слів і обривків спогадів перших днів мого нещасного перебування у вежі, довгі непритомні тижні, коли Дракон вперше почав давати мені уроки магії і продовжував їх до цього часу.

Кася не відпускала мою руку, і коли я нарешті, запинаючись, сказала їй, що я трохи вмію чаклувати, вона сказала, дещо налякавши мене,

— Я повинна була здогадатися. — Я нерозуміюче подивилася на неї, і вона продовжила. — З тобою завжди траплялося щось дивне. Ти могла піти в ліс і повернутися з фруктами для яких ще не був сезон, або з квітами, яких ніхто інший ще не бачив. Коли ми були малими, ти завжди казала мені, що з тобою говорять сосни, поки одного дня твій брат трохи познущався над нами, навмисне, і ти зупинилася. Навіть твій одяг завжди був у дивному безладі, ти ніколи не могла так вимазувати його, хіба навмисне, а я ніколи не бачила, щоб ти намагалася його бруднити. Одного разу я бачила, як гілка простяглася і зачепила твою спідницю, просто щоб торкнутися тебе.

Я відсахнулася, запротестувала, і вона зупинилася. Я не хотіла цього чути. Я не хотіла, щоб вона сказала мені, що магія була зі мною від народження, і тому те, що сталося, було неминучим.

— Це не дуже переконливо, я маю на увазі безлад зі мною, якщо це робив Дракон, — сказала я, намагаючись говорити легко. — Я прийшла тільки тому, що його зараз немає у вежі. Тепер розкажи мені, що тут трапилося?

Кася почала розказувати: худоба ревіла і хвилювалася майже всю ніч. Перші кілька корів мали сліди укусів, як ніби їх покусали зубами якісь величезні вовки, хоча ніяких вовків поруч не було видно всю зиму. — Вони почали з корів Єржи. Він не зарізав їх відразу, — розважливо сказала Кася. Я кивнула.

Єржи не повинен був зволікати, він повинен бути витягнути корову зі стайні і перерізати їй горло відразу, як тільки побачив вовчі укуси, і не залишати серед інших тварин. Жоден звичайний вовк не зробив би нічого подібного. Але він був бідний. У нього не було ні поля, ні магазину, нічого, крім двох корів. Його дружина приходила і тихо благала у нас борошна не один раз, і щоразу, коли я приходила з лісу додому з повною сумкою, достатньою, щоб ми могли трохи заощадити на хлібі, моя мати відправляла мене в їх будинок з кошиком. Він бився протягом багатьох років, щоб назбирати достатньо грошей і купити третю корову, яка означала би їх вихід з бідності, і тільки два роки тому йому це вдалося. Його дружина Кристина оділа нову червону хустку з мереживом на свято врожаю, а він червоний жилет, і обидвоє сяяли гордістю. Вони втратили четверо дітей перед тим; вона чекала на ще одного. Через те він не поклав корову на землю досить швидко.

— Хтось вкусив його, а потім іншу худобу, — сказала Кася. — Тепер вони всі заражені, і до них небезпечно навіть наближатися. Агнешка, що ти збираєшся робити?

Дракон міг знати спосіб очистити худобу від зараження. Я не знала.

— Ми повинні спалити їх, — сказала я. — Я сподіваюся, що він знайде це правильним рішенням, і ще я більше нічого не можу зробити. — Чесно кажучи, незважаючи на жах і наслідки, я була рада, відчайдушно рада. По крайній мірі, це не вогнедишні монстри чи якась смертельна чума, і я могла це зробити. Я витягла пляшечку з Вогняним серцем і показала Касі.

Ніхто не сперечався з цією ідеєю, коли ми дісталися до Дверніка. Наша старостиха Данка була здивована, як Кася, і як чоловіки у Вільшанці, коли я вилізла з саней, але у неї була інша причина для хвилювання.

Кожен здоровий чоловік і сильні жінки працювали позмінно, щоб утримати бідних замучених тварин у стаді, використовуючи вила і факели — вони ковзали по льоду і в багатьох руки оніміли від холоду. Інші люди з нашого села намагалися вберегти їх від обмороження або голоду. Це була гонка, чия сила переважить, і наше село втрачало. Вони вже намагалися підпалити заражену худобу, але було занадто холодно. Деревина не загорялася швидко, і худоба розривала палі. Як тільки я сказала Данці, що маю зілля, вона кивнула і відправила всіх, хто не стояв навколо худоби, по кирки для льоду і лопати, і розпорядилася зробити перерву з підготовкою вогню.

Потім вона повернулася до мене.

— Нам знадобляться твої батько і брати, щоб привезти більше дров, — прямо сказала вона. — Вони вдома: і вони працювали всю ніч. Я могла би послати по них, але вони можуть відмовитися через втому. Хочете піти до них самі?

Я сковтнула. Вона говорила правду, і я не могла сказати нічого іншого, крім «Так». Кася схопила мене за руку, і ми побігли через село до мого дому разом. Я сказала,

— Можеш зайти першою і попередити їх?

Так що моя мати вже плакала, коли я пройшла у двері. Вона не бачила одягу і всього іншого, тільки мене, і ми були зім'ятою купою оксамиту на підлозі, обіймаючи одна одну, коли мій батько і брати вийшли приголомшені з задніх кімнат, напівсонні, і побачили нас. Ми плакали всі разом, навіть в той час, коли говорили один одному, що немає часу для плачу, і я крізь сльози розказувала батькові, що ми збираємося зробити. Він і мої брати одразу пішли запрягати коней, які, на щастя, були в безпеці