Читати книгу - "Навіщо читати"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Позитивне у великих читачів — це те, що вони не досягають повного релятивізму, зовсім навпаки. Якщо на якусь мить я можу стати за ними, не хочу виправляти одну несправедливість, створюючи іншу. Я не ставлю Ґолсуорсі на рівень Джойса, а просто кажу, що він посідає певне місце. «Сага про Форсайтів», цей іронічний Золя, як на мене, відзначається одноплановістю — сарказмом, тоді як Джойс мінливий, неочікуваний, справді великий, але Ґолсуорсі кращий за послідовників Джойса. Він дещо спробував сам-один.
Покажи нам свою короткозорість, Джоне.
Нобелівська премія. Стандартне ім’я. Надто англійське прізвище. Світ буде заполонений деколонізованими, позаімперськими, ірландцями, антильцями, а чому ні?
А на додачу вигляд начебто butler[102]. Не недбалий шик, як у Джойса, ні, це — шик слуги, який наслідує свого патрона, виявляючи тупість віри в шик, яку сприймають не інакше, як гумористично. Послідовники — це непостійність.
Релятивізм має добрий бік. Він завадить війнам. Релятивізм — це скромне твердження, що те, щó думають, не є істиною. Антирелятивісти — це часто безумці, які цього (собі) не кажучи, вважають, що їхня думка має бути абсолютним критерієм. І так з’являються люди, які й замислюють цей шантаж. Є Джойс, є Ґолсуорсі. Є я, є інші. Читач про це дізнається, якщо читає трохи всупереч собі.
Не треба просити поради, скарби треба красти.
Читати всупереч розсудливомуУ мистецтві розум подобається живим, безумство належить посмертним творам. Ось чому після смерті Анатоля Франса було відкинули, як форель у зіпсованому желе, а Альфред Жаррі розважає. Йому слід би померти. Благопристойність, цей поставлений перед живими митцями екран, завадить їм стати відомими, якщо вони не досить її шанують. Для них існує лише один засіб не бути нещасними — їй треба догодити, не піддаючи небезпеці свою енергію. Мене як читача розважає лише безумство. Я завжди тікав від розсудливих.
Читання — річ нерозважна. Є речі набагато важливіші, кажуть серйозні люди. Вони праві. Тож знаючи це, ми, посвистуючи, продовжуємо читати те, що позбавляє нас від дрібного марнославства та дрібної фортуни.
Тексти, вкриті скоринкоюЧитаючи забуту книжку, ми не лише читаємо те, щó в ній розповідається, а й водночас міркуємо про те, що про це думало передостаннє покоління (те, яке її любило), і намагаємося відгадати, чому наступне покоління її зневажило (те, яке нам передувало й відзначалося поганим смаком, — врятувати наше зможе лише друге покоління після нас). Книжка буває самотньою, тільки коли вона невідома. Для неї це найкращий шанс, щоб про неї судили за нею самою. А щоб книжка була невідомою, нам досить бути невігласами.
Я повертаюся зі своєї бібліотеки. Що за знедолена дитина! У неї дві гіпертрофовані руки, голова, наче голівка шпильки, шлунок Будди, їй бракує однієї ноги, вона одноока. У ній повно письменників французьких, англійських, американських, італійських, латинських, японських, грецьких, австрійських, але вона анемічна, наприклад, щодо індійських авторів. Мільярд людей, сімнадцять мов, дві тисячі триста років позбавлені полиць. Бібліотека — це розростання наших лінощів. Ми заспокоюємо себе думкою, що для всього нам бракує місця, але це неправда. І я, невіглас, читатиму відомі індійські романи такими ж свіжими, як на момент публікації. Саме це мені нашепче невігластво, щоб не визнавати, що є також історія, гастрономія та ще не знаю що там індійського, про що йому невідомо.
Як казав Сент-Аман, кожен знаменитий письменник схожий на зайця без кісток, що спочиває в паштеті. Його вкриває скоринка оцінки, яку читач повинен пробити. Кілька років тому мене охопила гостра нехіть до Паскаля. Перечитування «Сіда» викликало в мене відчай. І я покинув його, досить письменників, які завжди виправдовують
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Навіщо читати», після закриття браузера.