Читати книгу - "Билиця про казкового звіра"

в груди, простромивши його наскрізь і вийшовши зі спини. Трибуни дружно зойкнули, а єдиноріг тряс головою, намагаючись скинути з бивня повислу на ньому ляльку. Коли це вдалося, єдиноріг підняв погляд на ворота, що зачинилися, підбіг до них і вдарив. З голосним хрускотом дубові стулки злетіли з петель. У юрбі, що зібралася на полі, почалася паніка. Але звір, не звертаючи ні на кого уваги, розмірно рушив по дорозі від замку.

Марія підняла голову, побачила небо, косі верхівки тополь; часом у такт крокам звіра миготіла земля, де металися люди… Чорна фігура гойднулася десь осторонь. Отець Антоній, який все усвідомив раніше від інших, рятувався втечею. Побачивши ченця, Марія почала тремтіти. Вона вся стислася, намагаючись сховатися, стати непомітною. Єдиноріг, уловивши її рух, звернув з дороги, двома широкими стрибками наздогнав утікача, захрипів, обертаючи червоним оком, і піддів рогом спину. Коротко пискнувши, отець Антоній злетів у повітря й, уже не схожий на людину, пом'ятим чорним мішком звалився на землю, потрапивши під величезне копито.

Коли дорога перед ними спорожніла, єдиноріг не сповільнив бігу, він рухався таким же широким розгонистим клусом, ідучи на північ, куди вів його голос давно зниклих предків. Слід його перетинав землі, залишаючи по собі легенди про чудову вершницю…

І нарешті поголоска про них загубилася в диких лісах далекої Сарматії.

Сумирний Жак

І лицар Ноель, Сеньйор де Брезак, вийшов проти чудовиська й убив його.

І Господь забрав де Брезака.

Хроніка луанського лицарства

Уночі раз у раз починав хльостати дощ, вітер налітав хвилями, але, не зумівши набрати сили, гаснув. Однак до ранку негода стихла, лише кошлаті жмути хмар сунули змученим небокраєм. Головне ж — граду не було, а дощ не зашкодить ні хлібу, ні виноградникам, хіба вино цього року вийде ледь кисліше й водянистіше, ніж зазвичай.

Але ж вином нехай переймається пан барон, Жакові до цього діла нема, а капусті, якої в Жака багато, дощ лише на користь.

Як завжди, Жак устав засвітла й вийшов подивитися на небо. Нічне буйство ще давалося взнаки, але вже було видно, що день виявиться погожим. Серед плину хмар очі вловили сіру блискавку. Певно, Івона — сільська відьма пролетіла верхи на чорному коті й, розлютована невдалим чаклунством, гухнула в димохід своєї халупи. Можна зрозуміти лють чаклунки: всю ніч накликати бурю й у результаті всього лише полити мужицькі городи.

Найперше Жак пішов перевірити поле. Стежинка через зарості кропиви й лопухів вивела його до посівів.

Хліб цього року вродився напрочуд багатий. Колосся високо несло важкий вантаж, і дощова волога, що запала між щетинками вусів, здавалася краплями живого срібла.

Жак швидко пройшов чужі смуги. Його клин був останнім, ближче до лісу, й тому особливо часто потерпав від навали непрошених гостей. Ось і зараз Жак зоддаля побачив, що його найгірші побоювання справдилися. Край ріллі був пом'ятий, потоптаний, поритий.

Жак підбіг до посівів і став навпочіпки, розглядаючи землю. Уже добре розвиднілося, і на потемнілому від дощу грунті було чітко видно сліди кабанів. Отже, не допоміг надійний засіб, куплений у перехожого ченця, марно він весь день розкидав уздовж межі квіти й корінці майорану, повторюючи, як учив продавець: «Геть, свиното, не для тебе мої пахощі!» Кабани з легкістю переступили ефемерну перешкоду, і тепер з ними нічого не вдієш: занадившись, вони приходитимуть щоночі, поки не знищать весь урожай. І гнати їх не можна — селюк не сміє тривожити шляхетну дичину пана барона.

В інші дні Жак, зціпивши зуби, пішов би на псарню й передав би доглядачам, що з'явилися кабани. Зрозуміло, барон не всидів би вдома, і хоча мисливська кавалькада витолочила б хліб незгірше за град, дикі свині після побоїща зареклися б виходити на поле, що належить Жакові.

Але тепер мисливців наполохали чутки про величезного змія, що облюбував скелі Монфоре. Сам барон сидів у чотирьох стінах і тримав міст піднятим.

Отже, з кабанами доведеться боротися самому, хоча за це можна й на шибеницю втрапити. Та навіть не на шибеницю — браконьєрів вішають на дереві в лісі. Страшно, звичайно, але позбутися хліба — страшніше. Жак готувався до війни з кабанами від того дня, як уперше побачив сліди, хоча й сподівався, що майоран віджахне розбійників.

Повернувшись із поля, Жак пройшов за будинок, де димілася на ранковому сонці гнойова купа, яка приберігається до осінньої оранки. Із самісінької її середини Жак витяг довгий ледь вигнутий ціпок. Ціпок як ціпок, із двома карбами по краях. Із ним можна пройти через усе село, і ніхто не запідозрить нічого поганого. Спробуй визнач крізь шар бруду, що він витесаний із серцевини старого клена, і спробуй довідайся, для чого потрібні два карби. Просто йде людина з ціпком, — а закону, який забороняє селянам мати зброю ніхто не порушує.

Удома Жак обмив розіпрілий у гною стрижень, обережно зігнув його й прив'язав жилу, обмотавши її по