Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

Він поцілував її в шию, потім — за вушком, у підборіддя, в губи.

Вона пручалась, намагалася звільнитися з обіймів, потім подобрішала й обняла його за шию.

— Ось так воно краще, коханий.

На мить Анрієт підвелася, щоб зняти з ліжка покривало…

Через годину вони вже обідали у «Затишку». Андре Ведрін їв і думав про те, як добре, що організація і всі організації Опору незабаром почнуть рішучі дії в усій південній зоні, окупованій бошами. Все — чи майже все — готове для того, щоб влаштувати кілька показових «свят», аби знову піднести нашу репутацію «гостинної» країни.

Він сказав про це Анрієт. Вона радісно зустріла звістку. Андре обійняв її.

Він дуже кохав її, це дівчисько, хай вона трохи манірна і захоплюється всякими там симфоніями.

І вперше в житті він подумав про одруження.

— Ваша Марі-Те неперевершений кухар, докторе.

Жюль Грак задоволено втерся серветкою і поклав її поряд з тарілкою, у якій не лишив жодної крихти.

Марі-Те скромно заперечила.

— Голод — найкращий кухар, Каю.

І, звертаючись до батька, пояснила:

— Мій друг Грак має чудовий апетит, та, на жаль, він не завжди може його задовольнити, В їдальні факультету порції просто мізерні.

— Просто жалюгідні, коли можна так висловитись, — додав Жюль Грак. — Однак це, мабуть, цілком влаштовує керівників академії, які запевняють, ніби з-за столу треба вставати голодним. За два роки такого життя я б уже давно мусив перетворитися на святого духа.

Доктор Буч, якому адресувалася ця скарга, посміхнувся.

— Щоб примирити вас з академією і довести, що можна завжди домовитися з небом, я хочу запропонувати вам невеличку чарку нектару і сигару, так би мовити, залишки від кращих часів.

Жюль Грак вражено свиснув, відразу ж вибачився і додав:

— Ви надто ласкаві до мене, докторе, це вже зайве.

Марі-Те підвелася, відкрила дверцята буфету, поставила на стіл пляшку і поклала скриньку з сигарами.

— «Фінь-Наполеон» 1930 року і довоєнний «Роберт Бернс» — ну як? — вигукнула вона. — Сигари, які постачає нам Черчіль, надто вибухові.

Жюль Грак узяв сигару і припалив її від запальнички доктора, а той набив тютюном свою люльку. Вони мовчки палили, тоді як Марі-Те готувала каву; потім усі пішли до вітальні.

«Дивно, — подумав Жюль Грак, — чому ця кімната нагадує мені сцену з англійської п'єси, яку я колись бачив з товаришами під час подорожі в Париж? Тому що господар і його дочка запросили на обід молодого студента? А може, меблями і всією обстановкою? Мабуть, ні. В п'єсі їдальня, — з її чіппенделівськими стільцями, старовинними гравюрами, на яких зображено дербі, полювання й скакунів, портретами предків, сумними, наче нічний ковпак, — була типово англійською, так само як і вітальня, з її Рейнольдсом, Гейнсборо і жахливою канапою вікторіанської епохи. Тут же все промовляло про справжню французьку буржуазну родину. В їдальні — масивний обідній стіл з крученими ніжками, шкіряні фотелі — напевне, ще часів Людовіка XIII, пейзажі Коро або якогось іншого метра, майстра прозорості і світлотіні. Вітальня: канапа і стилізовані крісла, оббиті оксамитом, шафа в стилі Людовіка XV і стінний годинник в стилі Людовіка XVI. В робочому кабінеті, подвійні двері якого виходили в коридор — обюсонський килим, письмовий стіл у стилі ампір. Тоді чим?»

Доктор Буч вибив попіл з люльки у вели ку кришталеву попільничку і, обернувшись до Марі-Те і Жюля Грака, що сиділи на канапі, запитав:

— Чи знаєте, скільки заарештовано чоловік одразу ж після замаху на бульварі Шарко?

Він сказав це підкреслено голосно, думаючи про те, що так довго його хвилювало. Не діставши відповіді, він додав:

— П’ятнадцять чоловік, схоплених випадково на вулиці і в своїх квартирах. Їх арештували за дві вулиці від нас, забрали навіть аптекаря, який заступився за клієнта, коли того німці і міліціонери потягли до дверей.

Тримаючи чашку з кавою, Марі-Те удавала, ніби дуже зацікавлена всім цим. Жюль Грак висловився одверто:

— Це свинство, скажу я вам.

Доктор Буч багатозначно глянув на нього, відкинувся на спинку фотеля і, повільно набиваючи люльку, гірко промовив:

— П’ятнадцять французів за одного німця — чи не надто дорого за акт, що абсолютно не вплине на хід війни? П'ятнадцять безневинних!

Жюль Грак мовчав, а доктор вів далі:

— О, я, звичайно, не згоден з діями німецької поліції, але навіщо вдаватися саме до таких актів насильства?

Марі-Те рвучко поставила порожню чашку на столик, де стояли пляшки коньяку та паруючий кофейник.

— А ти не думав, батьку, що саме німці, які загарбали пів-Європи, першими почали насильницькі дії?

Вона підвищила голос.

— Хіба не фашизм гвалтує все — і тіло, і душу? Чи, може, ти вважаєш, що на отих панів-націстів можна вплинути посмішками й умовити їх замінити пов'язки із свастикою на пов'язки з червоним хрестом?

Марі-Те дивилася на Жюля Грака, чекаючи його підтримки.

Він глянув на неї, посміхнувся і звернувся до доктора:

— Ви знаєте подробиці того замаху, про який щойно розповіли?

— Так, тіло німецького офіцера знайшли діти поліцая, в гаражі незакінченого будинку, це за сімсот чи вісімсот метрів звідси…

Він не скінчив, бо пролунав телефонний дзвінок. Доктор вибачився і пішов до свого кабінету.

Марі-Те кинула на Жюля Грака вбивчий погляд, різко й холодно запитала:

— Чому ти не підтримав мене? Чи ти згоден з його теоріями? Хотіла б я знати, що робиш ти в Опорі?

Жюль Грак застережливо підняв руку, і тихо й лагідно одказав:

— Не треба так хвилюватись, серце моє.

І ніяких балачок про Опір, де б ти не була і з ким би не розмовляло.