Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Про що думаєш, Ламбертене?
— Я вважаю, що це арешт. Цього чолов'ягу я добре знаю. Спокійний, надійний, але…
Він не скінчив фразу.
Кілька ліхтарів під залізними ковпаками цідили скупе світло, і більша частина майдану губилася в темряві. Вікна будинків і вітрини кав'ярень, наглухо завішені маскувальними шторами, теж не пропускали світла. Здавалось, темні будинки дивляться незрячими очима. Зненацька тонкі промені автомобільних фар прорізали темряву на завмерлому майдані, схожому на декорацію з фільму жахів. Два грузовики, пофарбовані в захисний колір, повні німецьких солдатів, проїхали майданом і зупинилися з обох боків будинку міської опери. Попереду і позаду грузовиків їхали мотоциклісти.
Альбер Перрішон обернувся до Андре Ведріна.
— Ця історія мене хвилює, Ламбертене. Хотілося б знати точно, яких заходів треба вжити.
Він мовчки пройшов кілька кроків і потім несподівано перевів розмову на інше.
— Я одержав інструкції.
— Щось цікаве?
— Мабуть, що так.
Альбер Перрішон посміхнувся, бо знав: те, що він зараз скаже, приголомшить Андре Ведріна.
— Ми повинні створити центральний штаб франтірерів і партизанів департаменту, який буде керувати операціями всіх груп, організованих у Ріолі, Тьєрі, Іссуарі, Сент-Елуа-ле-Міні, Альбері, використовуючи всі можливості на місцях, і — чуєш, Ламбертене! — створюватиме загони макі! Загони макі!
— Та не може бути! Оце справді новина!
— Ну що, не чекав такого, га? Я теж був вражений не менш за тебе. І все це, як ти вже здогадався, зводиться до, я цитую: «посилення саботажу на заводах, залізничних вузлах, електростанціях, шосе; систематичного знищення власності зрадників і колабораціоністів, знищення зрадників-поліцаів і дарнанівців, спекулянтів і акул чорного ринку, посилення засобів пропаганди, перш за все збільшення тиражу «Овернського патріота», наскоки на гарнізони і з'єднання».
— Чудова програма.
— Авжеж. Отже, нелегальне вербування в організації, збирання коштів для їх фінансового забезпечення. Крім того, треба виявити всіх молодих призовників, що ховаються по фермах, організувати їх у загони, широко залучити в організацію добровольців і озброїти їх. Слід зміцнити нашу систему розвідки і зв'язку. Проблем до біса, любий Ламбертене, ми про все побалакаємо докладніше завтра. Чекаю на тебе в бюро о дев’ятій годині ранку.
— Згода.
— На добраніч, Ламбертене.
— На добраніч, Мато.
Що ж, таке правило. Вони удвох ніколи не затримувалися більше, ніж це було потрібно.
Альбер Перрішон пішов, але через кілька метрів обернувся і запитав: — До речі, це стосується і операції «Папірус»? Я забув запитати у тебе вранці.
Андре Ведрін розгубився, але швидко опанував себе і незворушно відповів:
— Так, звичайно.
— Незважаючи на історію з Кола?
— Так, все минулося щасливо. Ця спеціальна група залежить від іншого зв'язкового і зробить свою справу.
— Значить, усе гаразд! Ну, бувай здоров.
Альбер Перрішон розтанув у нічній темряві.
Вони познайомилися ще до війни, в Ліможі, де Перрішон захищав інтереси профспілки викладачів, в той час як Андре тільки почав працювати токарем і перебував у профспілці металістів. Організація руху Опору відрядила його до Клермон Феррона, і там він незабаром зустрівся з Пер-рішоном. Було це через вісім днів після втєчі Андре з тюрми. У січні якраз мине рік.
* * *
Андре Ведрін звернув на вулицю Сполучених Штатів. Із страсбурзької пивної вийшов якийсь відвідувач, і на кілька секунд промінь світла ліг на тротуар. Перед входом до «Гранд-Готелю», де містилася німецька комендатура, стояли на варті двоє солдатів з автоматами. Час від часу вони тупали ногами, щоб зігрітись, і хмарки пари вилітали їм з рота. На розі вулиці Сен-Домінік він завагався на хвилину, а потім зайшов у кінотеатр подивитися, який іде фільм. У вестибюлі панувала напівтемрява, тьмяно світилася одна-єдина лампочка, загорнута в голубий папір. Він глянув на афішу. На цьому тижні: «Тріумф волі» Лені Ріфенсталь.
«Коли мене не зраджує пам’ять, цей фільм присвячено першому з’їздові націонал-соціалістів 1935 року. Альбер Перрішон ще в Ліможі розповідав про нього. Що ж він тоді казав? Ага, щось у такому дусі: урочисте, вагнерівське вшановування фюрера. Насправді ж з-під декорацій Третього рейху проглядає глибоке варварство гітлерівського режиму».
Андре Ведрін поспішив з кінотеатру і невдовзі вже стукав у двері маленької кімнати на третьому поверсі, на вулиці Сен-Домінік, 45.
Анрієт чекала на нього. Він обняв її і запитав:
— Ну що, ти залишила свою першу домівку?
— Так, на вісім днів. Кравчихи немає, померла.
Вони розсміялись.
— Чи можу я поставити тобі одне запитання, Анрієт?
— Я слухаю тебе, П'єро.
Він трохи знітився.
— І навіть кілька запитань?
— Ну?
— Ти не працюєш у Марі-Клер?
— Ні, я покладаюсь тільки на себе, ти міг пересвідчитися в цьому ще вранці.
— Чому ж ти мене запевняла, що працювала у цієї кравчихи?
Вона не відповіла. Андре запитав знову.
— Як сталось, що ти маєш дві явки і два прізвища? Інші зв язкові так не роблять. Ми… організація ніколи не вимагала цього.
— Просто я надто обережна І завбачлива, обережніша і завбачливіша, ніж інші, от і все. Адже ти теж маєш багато явок?
— Ні, я просто їх часто міняю.
— Це те саме.
— Не зовсім, бо якби всі товариші завели собі по дві явки, нашим керівникам довелося б сутужно.
— Я не питалася дозволу.
— Правильно. Але на які кошти ти утримуєш дві квартири?
— Викручуюсь, як можу. Інколи за короткий час кравчиха може непогано заробити, особливо коли є замовлення і матеріал. З цього я маю дещо на прожиток.
— Врешті, це справа твоя.
— От і добре, мій хлопчику.
Анрієт, здавалось, образилася.
— Не сердься, моя
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи любите ви Вагнера?», після закриття браузера.