Читати книгу - "Один в океані"

якою я змушений був боротися. Тільки величезне бажання йти вперед до незнаних і чудесних пригод, нестримний потяг до широких просторів, до Океану, який вперто кликав до себе і разом з тим кидав проти мене всі свої стихії, допомогли мені вислизнути з полону Гібралтарської протоки. На щастя, в цій боротьбі я був не самотній, я мав спільника, хоч і тимчасового, — східний вітер. Повітряна течія проти течії морської — ось сили, які тут виступали.

В першу ніч я не міг заснути. Незначна помилка з мого боку могла дорого обійтися: човен понесло б у Середземне море. Всю ніч дув вітер, і «Єретик» з напнутим вітрилом летів проти течії.

Вдень течія стала ще швидшою, а вітер трохи стих. Я намагаюсь пливти впоперек потоку. Тепер я просуваюсь на південь, але бачу, що земля дедалі ближче. Немає сил. А все ж я «або пройду, або помру». Адже я знаю, що пройти можна.

Мис Еспартель збільшується на очах з кожною хвилиною. Який жах! Кинувши погляд на компас, я помічаю, що цей мис лежить на південному заході від мене. Так і є, мене віднесло назад у протоку! Гібралтарська течія продовжує гратися моїм човником, який бореться з виром і хвилями.

Колись у дитинстві я захоплювався греблею на каное і пригадав, що проти течії найлегше пливти біля самого берега. Спробую, гірше не буде. Еспартель усе наближається. Але дивно! Мені здається, що велика біла вілла, проти якої я тільки-но був, залишилася позаду. Минає кілька хвилин напруженого чекання. Ну, звичайно! Онде він, мис Еспартель! Я вже минув його. Це був пам'ятний для мене час. Ще сяяло надвечірнє сонце, коли я вийшов в Атлантичний океан. Зворотна течія підхопила мій човник, наче дружні хвилі у ворожій річці, і понесла його назустріч великому й небезпечному випробуванню.

Після такого напруження, опинившись в океані, я вперше відчув самотність, і мене огорнув сум. Самотність — мій давній ворог! — оволоділа мною не відразу. Вона очікувала, поки я плив поблизу берегів і, зайнятий всілякими питаннями, не міг зосередитись. Та варто було мені опинитися серед неосяжних просторів води і неба, як самотність переможно піднялася до мене на борт. Самотність! Це була нерозв'язна проблема.

Але насамперед, куди пливти — до Касабланки чи до Канарських островів? Зрозуміла річ, я скоріше б зупинився в Касабланці. Та я ще не знаю, як поставилися до мого від'їзду.

Чи не вважають мене за небезпечного божевільного і чи не відберуть у мене спорядження на першій же зупинці? Може, краще взагалі ніде не зупинятися? Ні, все-таки зупинитися треба, адже рідні страшенно хвилюються, знаючи, що я зараз зовсім самотній. І тоді в голові у мене промайнула підступна думка: кінець кінцем, якщо мене й зупинять, то це буде не моя провина. Може, це й краще? Я не насмілився ствердно відповісти собі, але відчував, що страх поступово заповзає в мою душу.

Треба докласти всіх зусиль, щоб човен не викинуло десь на відлюдний пляж чи на банку, чого з нетерпінням чекають усі «спеціалісти» з самого початку мого самотнього плавання. Я держу курс на вест-зюйд-вест, використовуючи сприятливий вітер. Якщо я не зіб'юся з нього, то цей шлях, мов тятива, з'єднає кінці лука Танжер — Касабланка.

* * *

Спочатку мені треба навчитися мореплавства. Я знаю, як користуватися компасом і вітрилом. Лишається опанувати вимірювач Краса, щоб уміти визначити свій курс і прокладати його на карті. Після кількох спроб відчуваю, що зрозумів цю «премудрість». А взагалі це надзвичайно просто! Треба помістити центр вимірювача південніше від меридіана або паралелі і прочитати число прямо на шкалі. Так визначають курс теоретично. Лишається додати або відняти поправку на відхилення, щоб визначити справжній курс.

Усю п'ятницю 15 серпня я займався цією справою. За день мені зустрілося мало кораблів. На щастя, риболовні снасті, подаровані в Танжері, виявилися чудовими. Я піймав кілька великих кастаньйолів (їх ще звуть «брама раї»), і у мене є тепер що їсти й пити. Жаль, що немає зі мною Джека! В нього не вистачило мужності саме на ту частину подорожі, коли його присутність просто необхідна. Тепер я таки справжній потерпілий!

У суботу, 16 серпня, до мене підплив великий траулер з Альхесіраса. Рибалки страшенно здивувалися, коли побачили, скільки я піймав риби. Риболовля допомагала коротати час, бо вітер доводив мене до розпачу: він регулярно починав дути опівдні в потрібно йому для мене напрямку, а о восьмій годині вечора вщухав, і тоді починався мертвий штиль.

Поступово я навчився користуватися секстантом. Визначити опівдні висоту сонця не становило ніяких труднощів: треба було у візирній трубці сполучити нижній краєчок сонця з лінією горизонту. Шкала визначатиме потрібний кут: сонце — спостерігач — горизонт. Та цього було замало: як за допомогою такого нескладного вимірювання визначити широту?

Після кількох спроб я вже впевнено робив обчислення. Мені не треба було точно знати час: досить було визначити кут між сонцем у найвищій його точці і горизонтом. В усіх випадках я виходив з цього обчислення, бо практично весь час плив по меридіану (Танжер лежить приблизно на 6° західної довготи, Касабаланка — на 7°37? а різниця становила щось 1°); отже, довготу можна було не визначати.

Цієї ж суботи, 16 серпня, я бачив багато літаків, що пролітають через Касабланку. Напрямок їх польотів стає мені в пригоді, він дозволяє уточнити курс. Але все одно я почуваю себе надзвичайно самотнім. Я вже думаю, пливти мені далі чи, може, пристати в Касабланці? Чого там приховувати, страх і нудьга добре дошкулили мені. Поки що я пливу вздовж берега. А що потім? Коли я дивлюсь на неосяжні простори океану, мені стає моторошно. І справді, він нічим не нагадує Середземне море, яке залишилося позаду.

Неділя, 17 серпня, минає, як звичайно, одноманітно: кілька пароплавів, кілька літаків. Удень я не бачив берега, але знаю, що він недалеко, і ця впевненість підтримує мою віру.

Вночі я спокійно відпочиваю, міцно закріпивши заздалегідь стерно