Читати книгу - "Король стрільців"

Ми спали і радісно всміхалися крізь сон.

А за вікном заводив студений вихор, рвав буйну стріху, термосив дверми і стукав до замерзлих шибок, аж злякані солом’яні хрестики тихо падали на долівку.

Ця п’ятка вже два роки з чубком належалась крамареві Петрові, тільки в тім цілий клопіт, що кривий Марко ані раз не хотів її віддати. По правді, то з кривого Марка легше можна було стягнути скіру, як п’ять золотих… Це був нумер, якого зі свічкою пошукай, скупий та лакомий на ґрейцар гірше жида, а за дурну шістку, здавалося, рідну маму зарізав би.

Перед війною цей Марко, кажуть люди, трохи господарив, але потім стрілило йому щось до голови, взяв та й попродав поле, худобу і статок, а сам пустився на зарібки. Зразу, як ще мав силу, то лупав камінь на стоси, тащив баньками молоко до Львова і крав по селі кури… Потім захорів на тифус. Два місяці конав собі поволеньки в своїй хатині і за цілий цей час навіть до нього не заглянула собака. Два місяці мучився кривий Марко на своїм гнилім берлозі; він лизав студені мокрі стіни, йойкав, зойкав та молив-благав цілий світ за ложку води, за одну-однісеньку ложечку водиці… Але ніхто йому її не подав. Аж як хлоп чисто задубів і посинів, гей базник, тоді прийшли до нього ті, що «абрехтували» на другий світ… Вони окутали Марка чорними веретами, мов колоду, кинули на ноші від гною і поволікли до трупарні. Думали, що раб божий фертік… Та нашому Маркові це, мабуть, не дуже було до вподоби, бо він у саму північ покинув трупарню і приліз рачки з кладовища назад додому. Потім люди говорили, що Маркові тому так тяжко було сконати, бо лишив під постелею цілу скриньку польських марок і не хотів їх, сердешних, осиротити…

Будь-що-будь, але хлопові вже було три чверти до смерти, а він вилизався. Ну, та сила і здоровля пропали від цеї пори, як батогом тріснув. Не дивниця, бо й старість вже сиділа на згорбленій Марковій спині.

Лупати каміння і красти курей кривий Марко вже не мусів. Міг собі тепер жити, як пан, і на бороду плювати, бо сяка-така зашпарована копійчина завжди колотилась коло нього. Крім того Маркові десь на війні замість голови вкрутило трохи праву ногу, і тепер він фасував інвалідську ренту.

Але кривий Марко дуже любив гроші; любив їх більш ближнього свого і більше себе самого. Тому носив жидам воду, лупив коти, пси і коні, вставляв шиби, копав гроби, чистив підсвинки, латав ходаки, стругав віники, ну, а як часом прийшла «кріза», тоді силяв собі дві торбині на плечі, а дві на груди, брав костур і вйо на жебри! Людина, як бачимо, була всесторонна і до всякої праці охоча. Щоб тільки гроші! Щоб тільки гроші! А тих грошей, як скрізь говорили, була вже копиця чималенька. Одні казали, що вони закопані в хаті під порогом, другі, що в городі, треті знов, що в лісі… Але якби так хто чужий подивився перший раз на кривого Марка, то напевно не подумав би, що перед ним стоїть міліонер: бо й фіґуронька це була, як із шибениці відірвана! Почорнілий, худий та нужденний, якби сім літ хліба не бачив, сама скіра, кости і трохи злости! А «гардероба» — також пожалься, Боже. Латка на латці, з нагавиців тільки клапті, «фрак», як решето, на одній нозі пів чобота, на другій пів черевика, капелюх без дна, а сорочка… а, лихо його знає, чи він мав коли сорочку… Ну, та — не пхай носа до чужого проса… В нас тепер, славити Бога, демократія, і кожному вільно ходити в таких штанах, в яких хто хоче. Вольному воля! Чи ти, громадянине, повісишся на льнянім мотузку, чи на коніпнім, чи по-панськи, на шлийках, то за це тобі ніхто й пів словечка не скаже. Ти — людина свобідна! Так само і наш Марко. Міг собі тримати скарби в хаті під порогом, міг світити між людьми грішним тілом і міг жити до самої смерти. Та ба! Коли та гемонська п’ятка стала поперек!

А вперся, кажу вам, як то створіння, що в неділю оре. Не віддам і не віддам! Що з мене возьмете?.. Ту во торбу? Приходили крамар зі справником і справник з крамарем, просили і грозили: віддай, чоловіче, по-доброму… Та ж ти винен. На дурну п’ятку ще тебе стати. Кому, нарешті, до бісової неньки, ті доляри під порогом тримаєш?!

Ага! Говори до гори… Не помогло. Ще й до бійки поривався. Ще й справникові на гонор виїхав, а крамареві маму нарушив.

Але крамар Петро свого не подарував. Справник Павло також. А ти, скупендряго! Не досить, що винен, то ще пащекувати будеш! Ми тобі покажемо, куди стежка в горох. Запізвали Марка до суду. Прийшов Маркові ферлядунок. Оперезався наш Марко шнурком, взяв торбу і костур та й пошкандибав до права. День був осінний, слотливий, дощик накрапав дрібненький, а болотонько було по самі вуха. Заки кривий Марко видрапався з села на гостинець, то вже ледви сапав і сухої ниточки не мав на собі. Коло білого хреста здогонили його возом крамар Петро зі справником Павлом. Бачать наші кооператори,