Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

резерв золота чи срібла (або обох) проти національної валюти. Вважалося, що, якби населення забажало повернути валюту урядові, щоб отримати дорогоцінний метал, то валюту приймали б, оцінюючи її так само високо, як і золото. Іноді сама валюта містила дорогоцінний метал, як, наприклад, золоті монети. До 1960-х років у Сполучених Штатах Казначейство справді підтримувало золотий резерв в обсязі, що дорівнював 25 % вартості валюти, випущеної в обіг. Цікаво, що громадянам США було заборонено купувати золото за валюту; це могли робити лише іноземці, які володіли валютою США.

Однак США, як і більшість інших держав, уже давно відмовилися від цієї практики. І навіть без золотого забезпечення на валюту США досі існує великий попит у всьому світі. Тож думка, ніби валюті конче потрібне забезпечення у вигляді резерву дорогоцінного металу, хибна. У цьому посібнику ми вже порушували тему так званої директивної валюти, тобто такої, що не підтримується дорогоцінними металами. Деякі країни відверто підтримують свою валюту за допомогою валютних резервів (наприклад, ухвалюючи положення про «валютний коридор», згідно з яким центральний банк країни конвертує національну валюту на запит суб’єкта економіки — державного чи приватного сектору — на долари США або іншу іноземну валюту за визначеним обмінним курсом). Утім більшість урядів розвинутих країн випускають національну валюту, що не підкріплена резервами з іноземної валюти.

Термін «директивна валюта», в кращому випадку, дещо неоднозначний. Він може ввести в оману, адже «директива» звучить так, начебто уряд зобов’язує вас прийняти валюту. Однак це не означає, що валюта стає прийнятною в економіці лише через такий примус (деякі країни ухвалюють закони, які регулюють легальні платіжні засоби, — дивіться наступний параграф). У будь-якому разі треба пояснити, чому таким валютам, як американський долар, британський фунт чи японська єна, вдається циркулювати без подібної підтримки та забезпечення.

Закони, які регулюють легальні платіжні засоби

Існування й дієвість законів, що регулюють легальні платіжні засоби, — одна із причин, чому директивна валюта, яка не має явного зобов’язання з боку уряду бути конвертованою в золото або іноземну валюту, широко використовується в обігу. Чимало суверенних урядів ухвалили закони, які зобов’язують проводити внутрішні платежі у власній валюті. На паперових грошових знаках, випущених у Сполучених Штатах, зазначено: «Ця купюра — законний платіжний засіб, яким можна сплачувати всі борги — державні чи приватні». На канадських купюрах напис: «Ця купюра — законний платіжний засіб», а на австралійських купюрах: «Ця австралійська купюра — законний платіжний засіб у межах Австралії та на її підлеглих територіях»96.

На відміну від них, на британській валюті просто зображено королеву і зазначено: «Я обіцяю сплатити пред’явникові суму в п’ять фунтів» (якщо це купюра номіналом у п’ять фунтів). Якби вам випала нагода власноруч пред’явити монаршій особі купюру номіналом у п’ять фунтів, вона б вам видала іншу (але таку саму) купюру, як і було обіцяно!

В історії траплялося, коли суверенні уряди ухвалювали законодавчі акти, що регулюють легальні платіжні засоби, проте в них так і не вийшло створити попит на свою валюту — її просто не приймали у приватних платіжних розрахунках, а іноді навіть не дозволяли здійснювати платежі на користь держави. Колись навіть були випадки, що за відмову прийняти королівські монети на чолі непокірного випалювали нею клеймо. Це підтверджує факт, що без такого екстраординарного зобов’язання населення відмовлялося приймати суверенну валюту.

Отже, існують валюти, що спокійно перебувають в обігу без жодних законів про легальні платіжні засоби, а є й такі, яких цураються навіть за наявності таких законів. Як відомо, долар США часто циркулює там, де він узагалі не визнаний як законний платіжний засіб (навіть у країнах, де використання доларів не схвалюється або навіть заборонено владою). Із цього можна зробити висновок, що закони про легальні платіжні засоби — не єдина причина, чому валюту приймають та використовують економічні суб’єкти.

Але чому «сучасні гроші», які переважно не підтримуються золотом чи іноземною валютою, приймають навіть без законів, які декларували б їх обов’язкове використання? Досить цікава головоломка. Типова відповідь з будь-якого підручника: «Ви приймете свою національну валюту, бо знаєте, що інші також її приймуть». Іншими словами, її приймають, тому що її приймають. Таким чином, типове пояснення — так званий нескінченний регрес: Джон приймає цю валюту, бо думає, що Мері теж її прийме, а вона приймає її, бо думає, що, певно, у «Волмарті»97 її теж приймають.

Яка ж тонка тростинка, на яку вішають монетарну теорію!

Особисто мені було б трохи соромно писати про це в моєму підручнику або ж намагатися переконати студента-скептика, що єдина річ, яка забезпечує гроші, — це монетарна теорія «ще більшого дурня» або «печеної картоплі»: я приймаю доларову купюру, бо думаю, що можу її позбутися, обдуривши якогось простака.

Така характеристика слушна лише для фальшивих грошей (для валюти-підробки): я візьму її суто з розрахунку, що зможу нишком комусь передати. І я точно не збираюся навіть намагатися переконувати читачів цього посібника в правильності цієї кволої теорії. У наступному параграфі ми наведемо переконливіші аргументи. Побачимо, чи зможете ви передбачити відповідь.

Чи влаштовують вас теорії грошей «золотого стандарту», «директивної валюти», «законного платіжного засобу», «більшого дурня» та «печеної картоплі»? Золото — це гроші? Чи може воно бути грошима? Якщо золото вже не забезпечує грошей, чому Федеральна резервна система зберігає золото? Чи могла б валюта бути забезпеченою лише «довірою» — очікуванням, що хтось десь її візьме?

Бажаю вам цікаво провести час у роздумах.

Блок: Відповіді на запитання читачів

Запитання: Чому золото має таке важливе значення, якщо воно не забезпечує нашої валюти?

Відповідь: Воно яскраве й блискуче. Це незмінний «шляхетний елемент»: не іржавіє, його легко чистити, з нього можна виготовити надзвичайно тонкі пластинки, а ще має гарний вигляд на вухах, зубах та пальцях. Також щонайменше кілька останніх тисячоліть золото оточує певна містика, яка возвеличує його та підносить на вершину найбажаніших та найпрестижніших речей. І, до речі, ще не так давно багато країн прив’язували свою валюту до золота. Нарешті, вартість золота підтримує доволі стійкий виробничий попит та схильність урядів надійно замикати більшу частину золота в камінних сховищах (у місцинах на кшталт Форт-Нокса). Учасники фінансових ринків переконані, що держава не відпустить на волю золото, «запроторене» у в’язницю, адже це завдало б їм суттєвих збитків, а декого й зовсім знищило б. Щоб убезпечити свої ставки, вони допомагають прихильникам золотого стандарту (як, наприклад, свого часу Аланові Ґрінспену98) потрапити в уряд. Усе, що я можу вам наразі сказати: економічно обґрунтованих пояснень зачаруванню золотом не існує.

Запитання: Чи правда, що «директивні гроші» приймають, бо це засіб накопичення заощаджень?

Відповідь: Яка вартість шматка паперу, на якому написано приблизно таке: «Я обіцяю сплатити вам п’ять своїх боргових зобов’язань»? Відповідь — жодної. Виходить, це ще одна дискусія з розряду «нескінченного регресу»: так, якщо попит на директивну валюту триватиме й у майбутньому, то вона буде засобом накопичення заощаджень. Проте ми маємо пояснити, чому люди від