Читати книгу - "Син землі, Турянський Осип Васильович"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Дивися на мене і відповідай...»
І я відповів:
«Поезія - це казка, вичарована з життя, й життя, вчароване у казку».
Тоді інспектор запитав:
«Ну, як же ж ви докажете правдивість вашої тези?»
Я дав ось такі докази:
«Історія всесвітньої літератури вчить, що найвизначніші поетичні твори найбільших поетів мають непроминаючу вартість. Коли ж я застановлявся над причиною того явища, то прийшов до переконання, що вона лежить у гармонійній злуці життєвого і казкового елементу у творчості тих велетнів духа. Чи візьмемо під увагу Гомера, Софокла, Данте чи Шекспіра, Сервантеса чи Гете, всюди в їх найбільших творах життя замкнене в казку, казка замкнена в життя».
На прохання мавки Іван мусив розказати всі подробиці матурного іспиту, а кожна відповідь Івана й кожне його слово незвичайно її цікавило.
Вона раділа й була горда з того, що учені люди думали про Івана те саме, що вона. Тому вона сказала жартом, що вона надалася б на дуже корисного члена іспитової комісії для відкривання і належного оцінювання талантів. Іван радів думками мавки і дивився на неї з невимовною любов'ю і вдячністю. Його душа була в тій хвилині подібна до рослинки, що досі мусила в'янути в темнім підземеллі, а тепер якась чудодійна сила відвалила каміння і скелі з-над неї та показала їй весь безмір життєтворчої сили сонця.
І те сонце не жаліє йому свого світла і тепла.
Воно було б в силі навіть і з далеких просторів розвивати буйним квіттям Іванове життя. Однак воно тим не задовольняється. Те сонце зійшло з вершин на землю й ось тепер воно сидить на Іванових колінах.
- Мені здається, мавко, моя весно, що хоч я стратив два тижні в місті, то ти таки вдоволена моєю несподіванкою?..
- Так, Іване. Тепер я думаю над несподіванкою для тебе.
- Яку ж ти могла б мені зробити несподіванку, коли ти сама для мене є таким несподіваним небесним даром, що про нього не лиш я, а взагалі людина не могла би навіть найбуйнішою уявою мріяти?
- Ти сильно перебільшуєш. Я щойно думаю стати тим, за що ти вже тепер мене маєш. І для того щось таке зроблю, з чого, як думаю, ти будеш задоволений. Чи ти сказав усе свойому батькові, що ти здав матуру?
- Ще ні. Я уважаю своїм обов'язком поділитися тією вісткою з тобою перше.
- Чи пізно вже? Сонце ще досить високо, оскільки його тут видно поміж гущею сосон.
Іван поглянув на годинник: шоста година.
За радою мавки обоє постановили ще сьогодні піти до Іванового батька.
XXVI
Перший раз мавка йде разом з Іваном у село.
Хоч Іван чується в її товаристві гордий, як цар, і щасливий, як само щастя, та проте деякі хмарки отінюють його думки. Він не може затаїти їх і щиро каже мавці:
- Знаєш, моя музо, я боюся двох речей...
- Яких? - питає мавка.
- По-перше: коли твоя рідня довідається, що ти йдеш селом зі мною разом, можеш мати неприємності...
- Смійся з того, Іване. Мені тільки залежить на тому, щоб моя бабуся все була зі мною в згоді. Я радію, що вона мене розуміє. Нічого я не затаювала перед нею і не думаю затаювати.
Іван подумав:
«Невже графиня знає все? Невже вона потакає всьому, що її внучка робить?..»
Уже хотів спитати про це мавку, та в останній хвилі змовк.
- Яка ж це друга річ, котрої ти боїшся?
- Ти, моя весно, ввійшовши у селянську хату, розчаруєшся...
- Чому?..
- Знаєш... ти дитина, вихована у виставності, серед гарної та блискучої обстановки. А що побачиш у селянській хаті?
- Не кажи так, Іване. Мені не першина зайти до хати селянина. Простота селянського життя мені подобається. А щодо вдачі селянина, то чи знаєш, яка різниця між аристократом і між селянином? Селянин забруджує свою одежу, пан ховає бруд у свою душу.
Тепер обоє вийшли на доріжку, що вела в село.
Вся доріжка встелилася чатинням, з-поміж котрого ледве було видно слід коліс. Над мавкою й Іваном поспліталось гілля молодих сосон, неначе дерева простерли рамена над ними і благословили їх.
Із усіх усюдів сосни посилали молодятам пахощі живиці, від якої груди розширялися і радувалась душа.
Недалеко видно було кінець лісу і у тому місці, на долині, вільний отвір над доріжкою, залитий променисто, мінливо-золотою смугою палкого сонячного дня.
Коли обоє вийшли з лісу, побачили малу, зі старості похилену хатину, а перед нею гралися на вигоні маленькі діти.
Як лиш побачили мавку і Івана, перелізли скоро через пліт і поховалися в коноплях.
Мавка, сміючися, приблизилась разом з Іваном до тину та побачила, як із конопель дивилася на неї боязко цікава пара великих, синіх дитячих очей. Вона почала кликати дитину до себе, однак дитя устромило палець в уста й показувало охоту пірнути глибше в коноплі.
Іван дав мавці в руки бублик і поволі мавці вдалося довести до того, що дитина перелізла через тин і станула перед нею. Була це, може, чотирилітня дівчинка з русявим, майже сиво-білим волоссям, одягнута тільки в довгу сорочинку, повну плям.
Коли мавка подала дитині бублик, дівчинка знов скочила на пліт, аби утікати в коноплі.
Іван її поставив знов на землю і сказав до неї:
- Бачиш, дитино, панна така добра з тобою, а ти втікаєш. Це не гарно. Стидайся!
Коли другі діти побачили, що нема чого панів боятися, вийшли з конопель, і кожне дістало по бублику.
- А де тато й мама? - запитав Іван дівчинку, що перестала соромитися.
- Пішли на панське,- відповіла дівчинка.
- А хто хату пильнує?
- Я,- відказала дитина.
Мавка погладила малу господиню по голівці і заглянула до хати.
Побачила глиняну долівку з вибоями, стару скриню замість стола, в куті нужденне ліжко, під стелею кілька старих образів, на котрих святі аж очі примружили та уста повикривляли, так їх довкруги обсіли мухи. На лавці під печею стояв горнець і так розпер боки, неначеб бозна-які скарби зберігав. Мавка глянула всередину та побачила лиш кілька варених бульб із лушпайками. Вся хатина запалася одним боком у землю та нагадувала жебрака, що в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син землі, Турянський Осип Васильович», після закриття браузера.