Читати книгу - "Син землі, Турянський Осип Васильович"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Діточки, коли прийде тато й мама додому, то скажіть їм так: «Тату, подивіться добре за образи, й вони вам щось дадуть».
- Ну, як ти, маленька господине, скажеш татові?..
Дитина повторила:
- Тату, подивіться на образи, а пані щось дадуть.
Накінці вдалося мавці вивчити дитину, що і як говорити.
Коли обоє пустилися в дальшу дорогу, мавка обізвалася:
- Не перший раз доводиться мені бачити бідних людей і їх життя. Однак сама не знаю чому сьогодні перший раз якась добра сила спонукує мене до наміру добро зробити людям у селі?
Тут мавка глянула на вечірнє сонце, якого золоті проміння злилися з її кучерями в мерехтливо-самоцвітну, чарівну мережанку.
Іван глядів збоку на її осяяне лице з почуттям великої пошани і зворушення, не наважився докинути від себе слова.
Обоє увійшли між два ряди струнких тополь, яких листки зашелестіли ледве чутно, так, немов собі передавали якусь радісну новину. Мавка узяла за руку Йвана й сказала:
- Передовсім мені важко дивитися на те, що бідні люди у селі живуть у таких марних, напіврозвалених хатках. Для того перша річ, яку я думаю зробити, буде: я дам людям частину лісу, щоб вони могли собі поставити нові хати.
У відповідь Іван мовчки поцілував мавку в руку.
За тополями переступили перелаз та увійшли на леваду, за якою виринула хата Іванового батька, схована між яблунями й грушами.
XXVII
Коли переходили стежкою, що вела крізь город, наглянула їх обоїх Йванова сестра Маруся.
Сховалася за угол комори і з-поза яблуні, що притикала до угла, придивлялася хвилинку. Пізнала відразу мавку, а брата не могла пізнати, так його змінило нове, чорне убрання. Коли ж набрала певності, що це Іван, вийшла із-за угла та побігла їм назустріч. Була така схвильована, що не знала, як до обоїх заговорити і як поводитися. Всі троє вийшли на подвір'я й тихо станули за старим Куценком, який сидів на колоді і клепав косу. Хвилину всі троє стояли мовчки та чекали, аж старий обернеться. По кількох хвилинах батько перестав клепати, глянув перед себе на грушу, що палахкотіла в золотім вечірнім сяйві сонця, і на ластівки, які кружляли понад грушею. Хвилину так дивився, опісля зітхнув і вимовив:
- Великий боже!
Потому глянув знов на синє небо, що рожевіло довкола сонця, й запитав:
- Як там погода на завтра показує?..
- Добра буде косовиця... - обізвався несподівано Іван.
Батько обернувся і з великого зачудування відчинив широко очі та дивився мовчки з косою у руках на сина й мавку. Коли ж Іван йому сказав, що здав матуру, й мавка прочитала йому свідоцтво, старий Куценко положив косу на клепало, підвівся поволі на ноги і тільки кліпав очима, якби щось собі нагадував. Опісля закликав:
- Хай з мене жидівський кінь, як я щось тут розчовпаю...
- Ось маєте,- сміялася мавка,- ви, батьку, того тільки все собі бажали, щоб ваш син скінчив гімназію, а тепер, як він матуру здав, ви не розумієте нічого...
- Ясновельможна панно граф'янко, яким же ладом це можливо?.. - дивувався батько та додав: - Або мене з пам'яті вже викинуло, або в голові мені щось попсувалося...
На запевнювання мавки старий відповів:
- Прошу ясної панни граф'янки, я простий хлоп, але вибачте, я розумію, що матуру здати - це не те, що косу виклепати.
- То ви, тату, не вірите? - сміявся Іван.
- Сину! - закликав старий з вибухом батьківських почувань,- дай тобі боже, щоб ти навіть римським папою зістав. Але вибач, що неможливе, то неможливе...
Мавка усміхнулася:
- Батьку, адже це правда. Тут на тім папері стоїть чорне на білім.
- Прошу ясної панни,- мужик і папір подібні до себе, бо що лише на світі найтяжче й неможливе, все те мусить і мужик, і папір на собі двигати...
Мавці та мужицька думка так подобалася, що вона вхопила радісно старого батька за руку і закликала:
- Батьку! Чому ж ви не вірите?
- Прошу пані, нині світ такий, що нема ніде чуда. Як же мій простий селянський розум може у моїй голові якусь розпартицію зробити, коли я тепер, наприклад, мушу дивитися аж на три чуда...
- Які?.. - дивувалася мавка й Іван.
Батько викладав:
- От, наприклад, перше чудо: мій син Іван то тепер не мій син, бо я його не пізнаю... Це, рахувати, якийсь ковнірований пан з чужої парафії... А друге: ясновельможна панна граф'янка завдають собі труду й роблять нам ласку, що приходять до нас подивитися на нашу мужицьку біду... Хіба це не чудо?.. А вже третє чудо - то таке велике, що не знати, чи навіть сам святий Микола його втяв би...
- Яке ж це чудо?.. - чудувалася мавка.
- Таке, що ніби мій син Іван матуру здав...
Іван мусив докладно розказати, як і коли він поїхав до Львова, як він затаїв мету своєї поїздки перед усіма людьми, і яка то велика комісія при матурі взяла його розум в обертаси. Але батько весь час слухав синового оповідання з недовір'ям. Аж коли Іван згадав, як-то професори посадили його за великий зелений стіл, батько стрепенувся, начеби прочуняв із важкого сну та запитав з ознаками великого зачудування:
- Зелений стіл, кажеш?.. Аж тепер мені у голові щось розвидняється... Воно щось ніби так, якби в тому всьому було зерно правди...
Коли ж Іван додав, що він по виступі з гімназії майже ніколи не розлучався з книжками й, сидячи самітньо в лісі, думав і читав, батько пригадав собі, як його застав там з книжкою в руках. Ця пригадка розвіяла в нім останки сумніву. Він узяв ще раз свідоцтво в руки і, тримаючи його догори ногами проти сонця, обмацав пальцями папір, опісля у святочному настрої і з глибоким переконанням промовив:
- Печатка є... як має бути... Ну, хоч я темний хлоп, але, мабуть, цей папір не бреше.
В тій хвилині на подвір'я в'їхала, немов гора, велика фіра сіна, на котрій сидів Іванів брат Микола. У проїзді попід ясінь Микола приляг до сіна, щоб його
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син землі, Турянський Осип Васильович», після закриття браузера.