Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Тих п'ять днів пролетіти надто швидко, і я навіть не встигла зорієнтуватися, як настала субота. За цей час була дуже зайнята організацією дня народження Гордія. Чомусь сильно хвилювалася за те, як усе пройде. Мені хотілося вразити усіх гостей вишуканістю та високим рівнем. За цей час ми з Гордієм майже не бачилися та і після тієї фотосесії між нами все ще була напруга. Єдине, що він зробив за цей тиждень для мене, — це поділився списком гостей, яким я мала відправити запрошення. Прекрасно просто!

З самого ранку я схопила в руку невеликий конверт сірого кольору та попрямувала до кімнати Гордія. В такий час він зазвичай уже не спав. Я постукала, а тоді відчинила двері. В кімнаті нікого не було, а зім'яті простирадла свідчили про те, що Гордій уже встав з ліжка. Мабуть, він пішов у ванну, тому я вирішила почекати його. Я підійшла до вікна та виглянула на вулицю. Сьогодні була чудова погода, що не могло не тішити. Я поклала конверт на тумбу неподалік та пройшлася кімнатою, розглядаючи її. Тут не було нічого цікавого, але вона чомусь мені сподобалася більше, аніж моя. Може, тому що тут були штори? Потім я знову підійшла до вікна, і якраз у цей момент двері відчинилися.

— Дивлюся, ти любиш заходити у мою кімнату тоді, коли мене нема, — пробурмотів хлопець.

Я обернулася обличчям до нього та завмерла, коли помітила, що він був лише у рушнику, замотаному на поясі. Схоже, Гордій справді приймав душ, бо на його шкірі виблискували краплі води. Він зачесав пальцями своє волосся і підійшов ближче до мене. Я ж зробила декілька незначних кроків у його сторону, відверто розглядаючи тіло хлопця.

Не знаю, що мною керувало, але з'явилося дике бажання торкнутися його шкіри. Мені було важко противитися, тому я все ж потягнулася рукою в його сторону. Легко торкнулася пальцями його живота, розмазуючи краплі води по ніжній шкірі хлопця. Я проводила пальцями вверх і вниз, досліджуючи його тіло. Приємне тепло з'явилося в животі, наче щось оживало. Я підняла погляд вверх, зустрічаючись з сірими очима Гордія. Він уважно спостерігав за мною, а його м'язи напружилися під моїми дотиками. О, то йому подобається! Я схилила голову вбік та закусила нижню губу, покліпавши очима.

— Це ти так намагаєшся мене звабити? — спитав Гордій і раптом почав голосно сміятися. — Твій флірт на підлітковому рівні, Поліно. Таке враження, наче ти прочитала у якомусь пабліку поради про те, як звабити чоловіка.

Я видихнула, стримуючи своє роздратування. Тепер у мене з'явилося бажання придушити його на місці. Гордій продовжував сміятися мені в обличчя. Я забрала свою руку і підійшла трохи ближче до нього.

— Насправді я досліджувала твоє тіло, щоб дізнатися твої розміри, — сказала я, глянувши йому в очі. — Знаєш, тобі б не завадило трохи схуднути. Доведеться шукати як мінімум п'ятьох сильних чоловіків, які могли б нести твою труну.

— А ти так і гориш бажанням вбити мене, — пробурмотів хлопець. — Це буде твій подарунок на мій день народження?

— Щодо мого подарунка... — Я поклала свою руку на його плече. — Хотіла поцікавитися, які квіти ти більше любиш: живі чи штучні? От обираю між двома гвоздиками з чорною стрічкою і пластмасовим вінком. Ти як думаєш?

Я мило усміхнулася йому, поки він свердлив мене своїм поглядом.

— На твій розсуд, Полінко! — буркнув Гордій. — Будь-який подарунок від тебе буде найкращими за усі ті, що я коли-небудь отримував у своєму житті.

Я нахилилася ще ближче до нього. Таким чином наші обличчя були в міліметрах одне від одного.

— Ох, ти такий милий! — солодким голосом сказала я навпроти його губ. — Але щоб отримати подарунки, тобі доведеться постаратися, Гордюша.

— Що ти маєш на увазі?

Хлопець примружив очі, наче намагався розгадати, що я задумала. Я ж потягнулася вбік, щоб схопити конверт на тумбочці. Вийшло так, що я зовсім випадково торкнулася своїми губами його щоки. Це змусило мене трохи з'їжитися, тому я відступила.

— Ось! — Я передала конверт Гордію. — Це твої завдання на сьогодні. Якщо виконаєш їх усіх, то зможеш потрапити на вечірку, присвячену твоєму дню народження.

— Чекай, що? Ти жартуєш?

— На тебе чекає квест, любий.

— Я так розумію, що під час цих завдань мене вб'ють, а вечірка — це мій похорон, — пробурмотів Гордій та роздратовано похитав головою. — Який ще квест, Поліно? Мені не десять років!

— Знаю! — сказала я та поплескала долонею по його плечі. — Сподіваюся, що ти зможеш виконати всі завдання і потрапити на цю вечірку. Не сумуй, Гордюша! Буде дуже весело.

Я засміялася і повільно попрямувала до дверей. Гордій щось буркав собі під ніс за моєю спиною, а це мене лише веселило. Нехай трохи помучиться, бо звик усе легко отримувати.

— І так, в одному ти маєш рацію, — заговорила я біля дверей. — Це таки справді похорон. Ховаємо твою молодість, коханий.

Я вийшла з його кімнати та одразу ж попрямувала до ванни. Ідея з цим квестом з'явилася спонтанно, як і тематика цієї вечірки. А все через те, що Гордій тоді розізлив мене після фотосесії. Його слова звучали так, наче він поставив клеймо на наше майбутнє. Ну і нехай! Значить, похоронимо його разом.

Коли я вийшла з ванної кімнати, то Гордія не було в будинку. Може, уже поїхав виконувати завдання? Мені хотілося заглянути в його кімнату, але я все ж зупинила себе та пішла до своєї спальні.

Через декілька годин до мене приїхала сестра. Ми домовилися, що вона допоможе мені зібратися на цю вечірку, а потім ми разом поїдемо до того палацу, де все мало відбутися. Довелося добряче заплатити, щоб саме у тому дорогому ресторані організувати це свято.

Аріна чаклувала над моєю зачіскою, бо у неї це непогано виходило, а я ж робила собі макіяж. Потім сестра допомогла мені вдягнути ту довгу сукню, яку я купила виключно на це свято. Вона сподобалася мені в ту ж секунду, як тільки я побачила її. Чорна цупка тканина, що красиво спадала, підкреслюючи фігуру. Тугий корсет з декольте у вигляді сердечка, який робив мою талію ще тоншою. Ззаду був великий бант білого кольору, що тягнувся довгим шлейфом до самого низу. Моє волосся було зібране у гладкий низький пучок. Свій образ я доповнила довгими чорними рукавичками, які надягнула на обидві руки. Я взула чорні босоніжки на високих підборах і схопила такого ж кольору клатч.

— Вау! — вражено сказала Аріна, розглядаючи мене. — Ти прекрасно виглядаєш. Упевнена, що твій чоловік буде вражений.

— Мені байдуже на його реакцію, — сказала я та скривилася. — Не впевнена, що він взагалі зверне увагу на мій вигляд. Гордій і так роздратований, бо йому доводиться виконувати завдання, щоб дізнатися адресу, де буде вечірка.

— Як ти взагалі це придумала? — Аріна засміялася. — Твоїй фантазії можна позаздрити.

Сестра підійшла до дзеркала, поправляючи своє світле волосся. На ній теж була сукня чорного кольору. Взагалі усі мали прийти в такому кольорі, адже я вирішила, що таким буде дрес-код.

— Ну все! — Я легко штовхнула Аріну в плече. — Поїхали в ресторан.

— До початку вечірки ще дві години.

— Мені треба перевірити, чи все готово. До того ж Гордій може повернутися, а я не хочу, щоб він побачив мене завчасно.

Аріна закотила очі, але все ж погодилася. Ми вийшли з будинку й одразу ж сіли в її автомобіль. Добре, що хоч вона вміє водити. Сестра ввімкнула наші улюблені пісні, і ми всю дорогу підспівували Тейлор Свіфт та Кеті Перрі. Хоч у чомусь наші з нею смаки збігалися.
Згодом ми зупинилися біля того палацу, де мала бути вечірка. Тут усе було таким вишуканим та панським, що усім гостям точно сподобається. До того ж мені справді хотілося вразити Діну Забелло. Я ще раз перевірила меню та наявність усіх страв, переконалася у тому, що алкоголю достатньо для вечірки, а ще поговорила з музикантами. Сьогодні у нас було щось схоже на бал, тому вони мали грати сучасні пісні, але у класичному стилі. Я бачила декілька їхніх виступів в інтернеті. Вони мені настільки сподобалися, що я навіть не сумнівалася, коли домовлялася з ними про цей захід. Усі столики були красиво засервіровані в чорно-білих тонах, а на кожному з них стояла свічка темно-фолетового кольору з сушеними пелюстками троянд.

Я знервовано стукала ногою, дивлячись на годинник. Уже була майже шоста, а це означало, що гості зовсім скоро мали з'явитися. Від думок мене відірвала Аріна, яка сказала, що уже хтось приїхав. Я підійшла до входу, щоб зустріти гостей. Гордій поки, здається, не справився зі своїми завданнями, тому довелося давати собі раду самостійно. І байдуже, що я майже нікого з цих людей не знала. Спочатку приїхала якась пара, яку я бачила раніше на весіллі. Вони привіталися зі мною, а тоді хостес провів їх до їхнього столика. Так було і зі всіма іншими гостями.

— Усе так красиво! — сказав дідусь Гордія, розглядаючи приміщення. — Це ти так постаралася?

— Довелося трішки зайнятися організацією свята, — відповіла я та усміхнулася.

— Мені подобається, а ще... Трохи дивно, що дрес-код саме у чорному кольорі, але це дозволило мені не заморочуватися над своїм образом.

Я засміялася і чоловік теж усміхнувся. Ох, виглядав він надзвичайно у своєму чорному костюмі зі сріблястими застібками. Гордій старший витягнув з кишені круглий годинник з довгим ланцюжком. Це було наче з тих старих американських фільмів.

— А де ж іменинник? — зацікавлено спитав він, глянувши на мене.

— Запізнюється, — відповіла я й усміхнулася. — Насправді він повинен виконати декілька завдань, перш ніж дізнатися адресу цієї вечірки. Я підготувала йому невеличкий квест.

— Цікаво, Поліно, цікаво.

Чоловік задоволено кивнув і, усміхаючись, попрямував до свого столика. Уже всі гості встигли з'явитися, а Гордія досі не було. Я вийшла на вулицю і зупинилася на останній сходинці. Чомусь злякалася, що він вирішив підставити мене і не прийти. Йому ж байдуже, а мені довелося б виправдовуватися перед гостями. Цікаво, на якому саме етапі квесту він це зрозумів? Я знервовано ходила спочатку в одну сторону сходинки, а потім в іншу, аж поки не помітила його автомобіль. Це змусило мене полегшено видихнути. Ну хоча б не доведеться пояснювати гостям відсутність винуватця свята. Я все ще стояла на верхній сходинці, спостерігаючи за тим, як впевнено Гордій вийшов зі свого автомобіля. Я мигцем оглянула його тіло, що неймовірно виглядало в цьому чорному смокінгу. Мені аж стало жарко, тому я помахала рукою перед обличчям. Хлопець зупинився біля нижньої сходинки та уважно подивився на мене. Я трохи знітилася від його погляду, але все ж почала спускатися вниз, підтримуючи шлейф сукні. Він не відривав свого погляду від мене, а коли я майже підійшла, простягнув свою руку. Я мило усміхнулася йому і все ж прийняла її. У моїй голові чомусь з'явився момент, коли Роуз спускалася сходами до свого Джека на палубі Титаніка. Він так заворожено дивився на неї. Майже, як і Гордій щойно на мене.

— Ти мало не запізнився, — сказала я, коли зупинилася на одну сходинку вище від нього.

— Ти змусила мене кататися по всьому місту, Поліно! Спочатку в один кінець за цим смокінгом, а потім в інший за цими... — Гордій скривився й опустив погляд на свої руки. — Рукавичками?

— Ну, це ж ніби бал, — пояснила я. — І ти зараз схожий на якогось графа, чи щось таке.

— І чому ти в чорній сукні? — спитав він, піднявши одну брову. — Я думав, що ти жартувала про похорон.

— Ну, чорний — це не обов'язково траур. Цей колір вже давно став базовим і він завжди свідчить про відмінний смак. До того ж на цій сукні ще є білий бант.

Я швидко обернулася, показуючи йому свою спину. Потім я знову розвернулася обличчям до нього.

— Тобі личить, — пробурмотів хлопець.

— Хм, дякую. Від тебе більшого не дочекаєшся, Гордюша. Ти приніс квіти?

Він підняв іншу руку, в якій був невеликий букет темно-фіолетових троянд. Дістати їх — це було одним з його завдань.

— І навіщо ці квіти? Я всі квіткові магазини об'їздив, щоб знайти їх.

— О, це мені! — відповіла я і забрала букет. — Я вирішила скористатися моментом, бо ти ж ніколи не даруєш мені квітів.

— Добре, — пробурмотів він та почав ритися у внутрішній кишені піджака. Гордій витягнув невеличкий шкірний футляр. — Що це? І навіщо воно мені?

Я забрала з його рук футляр і витягнула звідти круглі окуляри в дорогій золотистій оправі. Це було його останнім завданням. Я домовилася з продавчинею, що коли Гордій купить ці окуляри, то вона передасть йому від мене записку з адресою цього ресторану. Довелося багато антикварних магазинчиків оббігати, щоб знайти щось цікаве. Я поклала футляр на великі бетоновані поручні збоку від мене, а тоді на пів кроку підійшла до Гордія. Його руки раптом опустилися на мою талію, а він пильно дивився на мене своїми очима. Я обережно надягнула окуляри йому на очі та усміхнулася.

— Ось так чудово! — прошепотіла я, вдивляючись в його обличчя.

— Ти ж знаєш, що я міг цього всього не робити? — тихо спитав він.

— Ти б тоді не дізнався адреси.

— Я міг спитати адресу в будь-кого зі списку гостей.

Я поклала свої руки на його плечі та знову усміхнулася. Він же чомусь міцніше стиснув мою талію, а ще ми стояли надто близько одне до одного.

— Так, ти міг, але я б тоді образилася на тебе.

— Знаю, тому й бігав всім містом, наче ідіот, намагаючись знайти усе з твого списку.

— Значить, ти не хотів, щоб я ображалася на тебе?

Я уважно подивилася на нього та схилила голову вбік, очікуючи відповіді. Він раптом нахилився до мене та легко поцілував у губи. Я розгубилася, бо зовсім не очікувала цього. Просто завмерла на місці, вчепившись руками в його плечі. Гордій відсторонився на декілька сантиметрів.

— Навіщо ти це зробив? — спитала я, не приховуючи свого здивування.

— Бо мені захотілося поцілувати тебе, — відповів він. — Ти сьогодні дуже красива і я не втримався.

— Н-нас уже гості чекають, — швидко пробурмотіла я, важко дихаючи.

Мої щоки чомусь горіли, а шкіра покрилася сирітками. Це так дивно, що він викликає у мені такі емоції лише одним поцілунком.

— Тоді ходімо до них, — просто сказав Гордій і забрав від мене свої руки. — Мені обов'язково треба бути в цих дурних окулярах?

Я закотила очі те невдоволено склала руки на грудях.

— Це твій образ на сьогоднішній вечір, тому ти повинен бути в них.

— Хіба іменинник не має сам вирішувати тематику свого свята?

— Ти довірив цю справу мені, тому тобі залишається лише змиритися з цим.

— І яка тематика мого свята? — поцікавився хлопець, піднявши одну брову.

— Похорони, Гордюша, — відповіла я і вдарила його в плече, — похорони. Ходімо вже!

Він видихнув, а я взяла його під руку, тримаючи в іншій красивий букет троянд. Гордій краєм ока глянув на мене, а тоді попрямував вперед, змушуючи мене іти з ним.