Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

      - А тепер замовкни і уважно мене слухай, - гримнув знайомий голос. - Це твій останній візит сюди, зрозуміла? Якби не француз – випер би власноруч і гнав би аж до самої вулиці. Що то за вибрики? Ти як та киця нагуляна - щойно шпарину в дверях побачила і вже тут! Геть! Негайно і назавжди. Ми з тобою вже все неодноразово обговорили – лиши мене в спокої.

      - Глі-і-і-бчик… - здається пані вдалася до крайнощів – сльози почала видушувати.

        - Замовкни!

        - Дай нам ще один шанс! Давай спробуємо!

     - Ні, Регіна, багато чого пробачити б зміг, але не побрехеньку, якою ти мене заманила. Не намагайся мене ще раз на цю на шворку спіймати, - в шпарину споглянула, як він люто свого метелика шарпнув. - Я з тобою був повністю відвертий, та все що отримав навзаєм – фіктивні довідки та драматичну історію, про втрачену дитину, якої ніколи і не було! Ти дійсно думаєш, що така гарна акторка? Чи не розуміла, що дізнатись реальний стан речей для мене не складно? Я дійсно не второпаю, на що ти розраховувала в такій ситуації! А далі була б страшна історія, що ти вже не здатна народити і спроби в мені жалість та провину пробудити? Ти мене з кимось сплутала, Регіна!

Соромно підглядати, та ще трохи визирнула – Регіна йому на грудях мов медальон повісилась, крокодилячими сльозами  розпотрошеного метелика на його шиї заливаючи. Шеф з огидою її з себе стряхував, наче від п’явки відчепитись намагався.

        - Я насправді тепер хочу від тебе дитину.

       - Звісно, це з твого боку раціональне рішення і непогане потенційне вирішення фінансових питань у довгостроковій перспективі, тільки ти мені не потрібна аж зовсім.

        - Чому? Ти ж сам хотів?

        - Запаморочення пройшло після того, як з реальністю стикнувся.

       - Я змінюсь.

      - А я ні. Мені від тебе лиш одна річ потрібна – зроби вже це нарешті і забудемо про існування один одного.

Вона ще раз голосно схлипнула і тремтячим голосом промовила:

         - Мені зле… Налий мені... Я не можу…

Він мовчки грюкнув дверцятами бару і плеснув їй щедру порцію в келих.

        - І собі трохи налий – хочу наостанок з тобою випити.

        - Навіть спільного тосту в нас не буде – допивай і геть.

        - Ти ж знаєш, я без льоду не можу.

    - Чорти б тебе вхопили, зараз ціле відро льоду тобі принесу, тільки піди вже!

Він голосно гупнув дверима і пішов з кабінету, а дама вмить нещасний вираз з лиця стерла і в сумочку зазирнула. Я сторопіло дивилась на триллер, що відбувався просто переді мною і побачила, як вона висипає в один з келихів порошок, наливає віскі і пальцем розмішує. Мати Божа, а це що таке? Поки я ошелешено гадала, що випадковому свідку  робити в такій ситуації, Сердюк повернувся в кабінет, жбурнув в її віскі жменю льоду і підсунув до неї.

       - Все, остання твоя забаганка – пий і вали.

Вона підняла свій келих, а інший в його в руку сунула.

        - За новий початок!

     - За завершення безсперспективних відносин і новий початок кожного з нас окремо, - він підняв келих вгору ніби салютуючи, та не випив.

Регіна повільно пила свій напій і з надією дивилась на Сердюка, що свій віскі навіть до рота не підносив. Спливали мовчазні секунди, її келих порожнів, його стояв непорушно на столі.

      - А може з собою забери і дорогою доп’єш? -  не вітримав він. – Все, цирк закрився, клоуни на вихід.

Сердюк взяв її за руку і потягнув за собою. Хоча Регіна і опиралась, та вже чисто інерційно – битву було програно. Щойно їх кроки віддалились, я обережно визирнула зі своєї схованки і навшпиньки попрямувала за ними – годі з мене на сьогодні приколів, вшиватися додому треба. По коридору лиш кілька кроків пройшла, як подумала – а келих з якимось лайном досі на столі стоїть. Не вгаючись бігцем назад повернулась, та лиш тільки простягнула до нього руку – за дверима почула кроки. І шо ж, знову до вбиральні побігла – скоро і обживуся там, напевно. Гості по домівках вже розбіглись, а я тут гніздо собі в’ю, сидячи на фаянсовому троні. Під ті мої думки лютий Сердюк увірвався в кабінет, швиронув через всю кімнату свій смокінг і всівся за стіл. Лиш тільки промайнула думка, що треба все ж вийти з підпілля і про порошок в келиху сказати, як вій його ухопив і одним ковтком спорожнив. Клятий день і та вечірка… Причаїлася ще тихіше – дивлюсь тепер, чи не доведеться швидку викликати. То ж не може бути якісь цианід? Точно не він, миттєвої реакції не бачу. Гліб Демидович тим часом у сейфі пошарудив, папери якісь звідти видобув і став помітки на них робити. За хвилину побачила – те що проковтнув починає діяти. Спочатку став лоба собі терти, потім сорочку розстібнув, почав головою трусити, наче намагаючись протверезіти, а потім спробував на ноги підвестися, та з першої спроби не вдалось – довряче «повело». Похитався трохи, за стіл тримаючись і повільно рушив прямо на мене. Я закрутилася вбиральнею, але її розміри не дозволяли знайти собі схованку, тож тихо в самий кут забилася і присіла навпочіпки, намагаючись з навколишнім середовищем злитися. Сердюк ввалився і одразу важко сперся на умивальник. Викрутив кран на максимум і почав на обличчя крижану воду повними пригоршнями льопати. Сорочка геть розхристана, вже вся мокра, а він дихає все голосніше і продовжує свої марні спроби прийти до тями. Нарешті кран закрив, повільно підвів очі, на своє віддзеркалення втупився і тієї ж миті мене помітив. Розвернувся різко і очі зіщулив.