BooksUkraine.com » Сучасна проза » Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

110
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Зіграємо в сім'ю, сестричко?" автора Соломія Даймонд. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 86
Перейти на сторінку:
12 глава

*Алекс

Я прокинувся перший і мені випала можливість порозглядати сонну Мію. Вночі наші ноги переплелись і тому я не рухався, щоб не розбудити її. Краще ми запізнимось в універ, ніж я порушу її сон.

Вона поворушилась і спробувала звільнити свою ногу. Проте, в неї не вийшло це зробити. Тоді вона сонно протерла очі, відкрила їх, але одразу зморщила носа через яскраві сонячні промені, які падали на її обличчя.

Зараз я міг розгледіти навіть крихітні веснянки на її лиці. Також я помітив невеличкий шрам на губі. Він не був потворним чи страшним. Це лише була маленька особливість, яка прикрашала її обличчя. Мія нарешті звикла до сонячних променів й обернулась у мій бік. Я підвівся на ліктях і глянув на неї згори донизу. Вона різко дьоргнулась і вдарилася головою об ліжко. Чому вона так різко зреагувала? Мія швидко доторкнулась до своєї потилиці пискнула від болю.

— Я принесу щось холодне... — запропонував я.

— Ні, дякую. Зараз все мине.

Я схвально кивнув на її слова, але все ж вирішив поглянути на місце, де вона вдарилась.

— Якщо ти думаєш, що між нами щось було, то ти глибоко помиляєшся. Ти заснула в мене на плечі і я відніс тебе до себе в кімнату. Не хотів розбудити когось, тому вирішив, що ти переночуєш тут.

Вона справді хвилювалась через те, що я міг скористатись нею? Вчора Мія трохи випила, але я б ніколи не дозволив собі переспати з дівчиною проти її волі. Ким потрібно бути, щоб таке вчинити? Невже вона такої думки про мене?

— Ні. Все гаразд, — заперечила вона. — Я просто не очікувала тебе тут бачити. От і все.

Щось мені підказувало, що вона обманює, але я вирішив промовчати.

— Дякую, що подбав про мене. Я вчора була страшенно втомлена. Вибач, що не дослухала твою історію, — Мія нахилилась і легко чмокнула мене в щоку. Я ще ніколи не радів такому дитячому поцілунку. — Мені вже пора бігти.

Вона підвелась з мого ліжка й попрямувала на вихід. Втекла, з рум’янцем на щоках. Чи можна це вважати маленькою перемогою? Вона вперше проявила хоча б якусь ініціативу. Я згадав слова Мейсона. Терпіння. Потрібно бути терплячим. Щоправда, викладач терплячим не буде, якщо я запізнюсь на пару, тому я швидко відкинув ковдру й піднявся з ліжка.

Неочікувано, в кімнату зайшла Ксенія. Я здивовано глянув на неї.

— Доброго ранку, Алексе. Можна? — вона заглянула до мене через двері.

— Так. — Я швидко натягнув на себе футболку й уважно подивився на Ксенію. На ній була красива бежева сукня, а на голові красувався великий обруч.

— Як я зрозуміла, то ви з Мією тепер разом?  — І звідки вона це взяла? Це жінка Шерлок Холмс? Можливо, в минулому житті вона була слідчою? — Я знаю, що вона ночувала у твоїй кімнаті, Алексе. — Упс. Наші розмови з Ксенією — це особливий вид мистецтва. Проте, вони завжди викликали в мене рум’янець. Я був відвертим з цією жінкою, але через неї мої щоки червоніли.

— Ви все не так зрозуміли. Ми з вашою донькою не... — Завжди думав, що в мене великий словниковий запас, але зараз вагаюсь над словом, яке б мені було коректніше сказати в даній ситуації. Уф...

— Алексе, я не збираюсь допитувати тебе і дізнаватися що між вами було цієї ночі. Це мене не стосується. Моя донька вийшла з посмішкою з твоєї кімнати й це те, що мене радує. Просто хотіла нагадати, що поки ми з твоїм батьком не збираємося ставати бабусею та дідусем. — Я закашлявся й Ксенія легко постукала мене плечі. Я глибоко вдихнув і глянув на неї широко розплющеними очима.

— Не переймайтесь. Ми навіть не цілувалися, — відповів я, з легкими нотками суму в голосі. І навіщо я це сказав?

— Але ж рано чи пізно це станеться, —  промовила Ксенія, знизаючи плечима. На її лиці з’явилась підбадьорлива усмішка.

— Гаразд. Я зрозумів ваше попередження. — Я підвівся з ліжка й глянув на годинник. Часу і справді залишилось обмаль. Потрібно одягатись, інакше я запізнюсь на пари.

— Добре, Алексе, — вона нахилилась до мене ближче, неначе нас міг хтось підслухати. Хоча, це було не можливо, адже в цій кімнаті були ми, а двері були зачинені. — На верхній поличці в холодильнику я залишила для тебе трохи торта, який пекла Мія для ярмарку. Я знала, що вона не дасть його тобі, тому вирішила сховати його для тебе, — вона підморгнула мені й відсторонилась.

— Дякую.

Вона схвально кивнула й вийшла з кімнати. Доброта Ксенії ще довго буде вражати мене. Здається, я таки помилявся на рахунок неї. Я був зворушений її вчинком, а ще — дуже радий, що зможу з’їсти ще один кусок цього смачнющого лавандового десерту.

Я швидко зібрався й попрямував на кухню. Мія вже сиділа за столом, тому поїдання тортика доведеться відкласти на потім. Я сів поруч і Ксенія одразу поставила переді мною тарілку з тостом і чашку з кавою. Я вдячно посміхнувся їй і взявся за свій сніданок. Я їв поспіхом, щоб ми не запізнились, тому вже за 5 хвилин ми мчали по трасі в моєму авто. Цього разу за кермом був я. Проте, я пообіцяв Мії, що в бійцівський клуб поведе машину вона. Я все ще надіявся, що вона заговорить про мою пропозицію і погодиться спробувати, але вона не зачіпала цю тему. Я вирішив не тиснути на неї. Нехай вона сама прийме це рішення, а мені залишиться лише змиритись з ним.

Було ще дещо, що непокоїло мене весь цей час. Під час перерви я набрався сміливості й зателефонував Берту. Я прекрасно розумів, що не мав так поводитись. Він — мій хороший друг і я не хочу припиняти цю дружбу через мою ревність. Після четвертого гудка я вже втратив надію, що він візьме трубку. Мабуть, він все ще ображається і вирішив ігнорувати мене. Я стукнув кулаком по стіні й якийсь студент, що проходив повз кинув на мене косий погляд. Я закотив очі й сів на дерев'яне підвіконня. Пролунав ще один гудок і Берт таки підняв слухавку. Я з полегшенням видихнув і прикрив інше вухо пальцем, щоб зайвий шум не заважав мені.

— Привіт, Берте. Маєш декілька хвилин для розмови? — я закусив губу і підняв голову догори, роздивляючись візерунки на високій стелі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 23 24 25 ... 86
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"