Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"

Роб зітхає так голосно, що я закочую очі. Ага, черговий тонкий натяк на те, що я впала на його голову і створюю одні проблеми. Ну так не варто забувати, що він і сам мені їх підкидає з великим задоволенням.

- Ось тільки зітхати тут не треба! - Тикаю пальцем у його плече, а потім і зовсім намагаюся його відштовхнути, щоб протиснутися і нарешті отримати бажану свободу, але хлопець не дає мені цього зробити, - дай пройти! Мені холодно!

Я починаю закипати від злості, а Янга це все тільки радує. Він навіть не соромиться блиснути своїми білими зубами, настільки у нього широка зараз усмішка.

- Можу зігріти, - хрипить мені у відповідь і поки я відкриваю від обурення рот та намагаюся придумати як би його послати якомога далі й ефектніше, хлопець, не гаючи часу, стискає пальцями мою талію, секунда і припечатує до стіни, а зверху ще і його туша на мене навалюється. Це, напевно, щоб я точно нікуди не втекла.

- Зовсім очманів?! - Кричу у відповідь, бо інакше не виходить. Я навіть повітря нормально всіма грудьми вдихнути не можу. Цей цап вирішив зробити з мене відбивну.

- Ти маєш якось розплачуватися за те, що з твоєю появою тут, у мене з'явилося стільки проблем, скільки ще ніколи не було. Ти ходяча неприємність, Виштребенька.

- І заразна! Так що руки свої забери! - Вищу настільки голосно, наскільки тільки можу. Ще й кулаком по стіні б'ю для повного ефекту. Може, хоч хтось вийде і врятує мене?

- Ти щойно примудрилася вляпатись у таке лайно, що тобі й не снилося, Алісо. Насолити єдиній дочці викладача, від якого залежить твоє складання іспитів, для повного переходу до цього універу. Ти знаєш, що тут вимоги набагато вищі, ніж у тому закладі, де ти спідниці свої протирала? І тобі треба здати різницю у предметах.

У цей момент я лише мовчки кліпаю віями. Так, щось таке я пригадую, але навіть брехати не буду, я забула про все це геть-чисто, у мене тут стільки всього сталося... Та в мене і час є на здачу всього цього цілий місяць. А ось звідки Янг знає про здачу предметів і того які саме предмети мені здавати? Він що ж ходив і довідувався про мене?

- Як мило, Робі, - розтягую губи в посмішці, - ти так турбуєшся про мене, що навіть дізнався про список моїх предметів.

Янг в цей момент дивиться на мене як на справжнісіньку ідіотку, а потім просто закочує очі.

– Це стандартна процедура. Професор Кітінг є у списку всіх, хто сюди переводиться. Сумніваюся, що у вас в універі викладали психологію на тому рівні, на якому її навчають у нас.

Я кривлюся відразу, як тільки чую назву предмета. Психологія була у нашому універі, от тільки у мене з нею були постійні проблеми. Не моє це в чужих мізках копатися. Взагалі не моє.

- Ну так у мене там є іспити, а є заліки та...

- У нього іспит, Виштребенько. І якщо ти не здаєш його, до жодного заліку ти допущена не будеш.

- І що тепер? - До мене нарешті доходить, що хлопець намагається до мене донести, - ти хочеш сказати, що ця істеричка поскаржиться таткові й той мене просто завалить?

- Спочатку будуть нескінченні перездачі, - Роб усміхається, - звичайно ж ти не зможеш бути в групі підтримки, поки не здаси його предмет. А це означає, що стипендія, на яку ти вже замахнулася, тобі не світить, - я лише надуваю губи від таких ось прекрасних новин, - а після трьох невдач ти збереш свою валізу і звалиш туди, звідки приїхала.

- І оскільки ти хочеш мене позбутися якнайшвидше, ти мені хочеш запропонувати свою допомогу по збору речей?! - Ричу у відповідь і б'ю його кулаком у груди.

- З тобою тут стало не так нудно, тож я не проти, щоб ти залишилася.

- Ух ти, пан дозволяє? - Я не можу втриматися від того, щоб не відреагувати на його слова, - кланятися треба чи так зійде?!

- Тож тобі потрібна моя допомога чи як? - Янг запитально вигинає брови й пропалює мене своїм поглядом.

- Безперечно потрібна! - Бурчу у відповідь, - я так підозрюю, що вона мені дорого обійдеться?

- Спочатку я дізнаюся наскільки складно це провернути, а вже після назву тобі ціну.