Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Лано, привіт. – Невпевнено сказав голос по інший бік телефону.
- Доброго вечора, а з ким я розмовляю?
- Ти мене не впізнала? Це я, мама. – Мене ніби п’ятдесяти кілограмовою штангою по голові вдарили. Всі слова зникли, я думала, що ніколи більше не почую її голос.
- Мама? – Почувся схлип, вона плакала.
- Донечко, як ти? Я знаю, що не маю права повертатися до твого життя, що я кинула тебе і обрала свою свободу, але я прошу тебе вислухай мене, будь ласка.
- Мам, де ти була всі ці роки? Ти була так потрібна мені.
- Я знаю, це все моя вина. Я закохалася в твого батька ще студенткою, ну, звісно, молодий і красивий бізнесмен. Мені було двадцять, ні гроша за душею, жила в гуртожитку і тут мною зацікавився він Валерій Даценко – найзавидніший холостяк нашого міста. Почав залицятися, на побачення водити, квіти, солодощі, подарунки, Ланочко, було все. Я закохалась і він зробив мені пропозицію. – Вона зупинилась, щоб перевести подих.
- То чому ти втекла, якщо все було так прекрасно?
- Не все те золото, що блищить. Твій батько виявився далеко не ідеалом, думаю, ти вже це і так зрозуміла. Коли я вийшла за нього, він змусив мене кинути університет, тоді я завагітніла і у нас з’явилась ти. З появою доньки він, ніби трішки відтанув і став знову добрим, проте це тривало не довго. Ти була дуже гучним малям, багато плакала і весь час хотіла, щоб я була поруч, а він цього терпіти не міг. Одного вечора, коли у тебе знову різались зубки і ти дуже плакала, він не витримав і вдарив тебе по задниці. – Вона схлипнула, а мені хотілося її обійняти.
- І що сталося потім?
- Потім, - вона задумалась, ніби в сумнівах, але потім продовжила, - я стала на твій захист, ми почали сваритися і він вдарив мене на так, що я стукнулась в стіну і розбила голову. Звісно, його лікар зробив все так, ніби то я спіткнулась і сама вдарилась, проте більше я на нього по-старому дивитися не могла. Щоразу, коли в нього щось не виходило, він приходив і зміщував свою злість на мені. Звісно ти цього не бачила, бо він робив це вночі.
- То ти тому втекла? Він бив тебе регулярно? Чому ти нікому не говорила?
- Тому що, ніхто б не повірив, він вже тоді тримав в страху все місто. Я не мала вибору, якщо хотіла вижити і в майбутньому побачити тебе. Коли я натякнула йому про розлучення – він знову побив мене ледь не до смерті, я довго відходила, але вирішила, що треба це закінчувати. Я знала, що тебе він мені не віддасть, тому найкращим рішенням було просто тікати куди очі бачать. Він тобі ніколи б не причинив болю.
- Мам, ти помиляєшся. Те, що він мене не бив – не означає, що він не робив мені боляче. – Мовила я і відчула, як скупа сльоза скотилася по моїй щоці.
- Тепер я знаю, дитинко, я весь час спостерігала за тобою, навіть якщо тобі здавалося, що я забула про тебе. Ти зможеш зробити все, що задумала, я вірю в тебе.
- Повертайся, мамо.
- Ще не час, люба, він тільки й чекає миті, щоб мати спосіб натиснути на тебе, якщо я повернуся він буде тебе шантажувати мною. Пам’ятай, мама поруч, я не дам тебе образити.
- Я люблю тебе, мамо.
- І я тебе люблю, донечко.
Я витерла сльози. Так от чому я напилася тієї ночі. Я дізналася жахливу правду про життя моїх батьків. Мій батько тиран бив власну дружину, коли щось йшло не так, як він хотів. А тепер він намагається втягнути мене в свій бізнес. Не буде цього! Ти впадеш, Даценко, а я буду дивитися, як ти падаєш.
Ліфт зупинився на сімнадцятому поверсі прямо в приймальній мого батька. Там сиділа доволі мила секретарка, на вигляд їй років двадцять три, білявка з прекрасними формами, думаю мій батько з нею спить.
- Здрастуйте, Руслано. – Посміхнулась мені дівчина. – Ви до Валерія Валентиновича?
- Ем, привіт, пробач, не знаю, як до тебе звертатися. Так, я до нього.
- Я Світлана, можна просто Свєта. – Я бачила, що вона дуже мила і добра дівчинка, а ще ,мабуть, студентка, якій потрібні кошти, тому робота тут хороший вибір. Але спати з батьком, це для мене дещо не зрозуміле.
- Добре, Свєто, я ненадовго.
Недовго думаючи, я пройшла прямо до кабінету мого татуся. Все, як він любить дорогий стіл, оздоблений різними золотими фігурами. Диван із оксамиту, на якому дуже зручно спати зі своєю секретаркою, фу. От що мене завжди захоплювало, так це бібліотека в його кабінеті. Позаду його стола були вмонтовані шафи в стіну, там були дуже рідкісні книги, які вже давно неможливо знайти і придбати. Проте, я ніколи не любила читати, захоплював мене тільки вигляд і цінність цих книг. Звісно кабінет був великий і просторий, з темними стінами, на яких було декілька дорогих картин, придбаних на аукціоні. Що-що, а от виставлятися на аукціонах мій батько любив, ніщо так не красить чоловіка, як витрачені гроші на власні забаганки. Коли я просила його зробити благодійний внесок в дитячий будинок він знаходив відмовки, проте купити чергову картину, гроші за яку підуть кудись на лапу чиновникам, будь ласка. В цілому, зараз я вже спокійно до цього ставлюсь, адже зрозуміла, що йому просто байдуже на сиріт, про яких нема кому подбати.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя не маленька слабкість, Талі Верне», після закриття браузера.