Читати книгу - "Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук"

Цієї середи диспути з компаньйонами в корчмі були такі плиткі, такі ненадихаючі й бездарні, що я ковтнув іще дві чарки горілки й вийшов. На тверезий розум, наше містечко виглядало далеко гарніше й мїстерійніше, аніж напідпитку.

Місяць був саме вповні, і в його освітленні будиночки виглядали мов дивовижні замки. Тіні між мурами наче відкривали входи й таємні тунелі, якими снувалися невідомі люди. Я йшов, піднесений на дусі, й любувався непоміченою досі красою нічного містечка.

Я зайшов до помешкання перед одинадцятою — черствий і в доброму гуморі. Роздягнувся, напустив у ванну теплої води і викупався. Коли я витирався рушником, почув знайомий голос: «Ти ще досить добре виглядаєш на свій вік». Перше, що прорізало мою свідомість, були образа й лють. Бо досі я був переконаний, що виглядав красиво, а не лише «досить добре». Я різко обернувся і побачив у дзеркалі голу Алісу, яка усміхалася іронічно. Ця іронія також не була мені до смаку.

— Що ти тут робиш? Хто впустив тебе сюди? — кричав я, виходячи поза рамки логіки.

— Ти мене впустив.

— Я ще на голову не впав, щоб робити таку дурницю!

— Але ти не раз згадував про мене й хотів, щоб я повернулася до дзеркала.

— Ти не мусила використовувати хвилини моєї слабости й самотности.

— Але ти хотів, щоб я повернулася. Признайся.

— Хотів, — ледве протиснув я крізь горло.

— То й маєш мене.

— Велике щастя! — її зарозумілість шарпала мені нерви.

— А що, тобі цікавіше розмовляти з собою?

— Я ще не дійшов до того!

— Але доходив.

Я промимрив щось нерозбірливе, щоб відчепитися від неї. Але, зачепившись за Алісу, не так легко відчепитися.

— Признайся, ти таки трохи сумував за мною…

— Якщо й сумував, то не для того, щоб в'язати собі руки й ноги тобою. Я не вірю в тотальні стосунки.

— А в що ти віриш?

— У свободу, самозрозуміло!

— В яку свободу? Мати свою Гільду, в додатку до неї мене, а в додатку до мене ще якусь молоденьку дівчинку збоку. Щоб мати вільний вибір. Чи я права?

— Звичайно, що права. Такі речі ніколи не шкодять здоров'ю мужчини.

— Жінці також не зашкодять.

— Що ти хочеш тим сказати?

— Що я також можу мати додаткові розваги, як і ти.

— Га-га-га! Нема дурних! Я не випущу тебе з дзеркала.

— А це вже чоловічий огидний шовінізм!

— Пощо вдаватися до таких крайніх висловів?

— Бо якщо ти можеш трахатися наліво і направо, то чому жінка не може. Як рівність, то рівність.

— Якщо йдеться про рівність, то я беззастережно вірю в неї. Та біда в тому, що я ревнивий, а крім того, маю свою гордість і не можу погодитися з тим, щоб жінка зраджувала мене! Ні в якому разі!

— То як тоді погоджуєшся з тим, що Гільда зраджує тебе з ким тільки може?

— Це не зрада, а професія.

— Ах, я забула, що ти філософ і шануєш структуровані схеми. Професія прийнятна, а вільна любов неприйнятна.

— Само собою.

— Добре, то я пущуся на «професію».

— Чого ми сперечаємося? Ти будеш вірна мені й ні з ким не будеш пускатися, бо я не випущу тебе з дзеркала.

— Це огидно з твого боку й жорстоко!

— Жорстоко, але вигідно.

— Ти звичайний сибарит! Нікчема! Сутенер власної жінки!

— Ти краще замовкни!

— Звідник молодих дівчат!

— Мовчи, кажу!

— Нудний балакун, а не філософ!

Це вже вхопило мене за живе. Вона, мозок якої завбільшки з горошину, насмілюється зневажати мій інтелект. Цього я вже ніяк не міг стерпіти! Тож вхопив свою тростинову палицю і вцідив їй по голові раз, другий, — дзеркало розбилося на друзки, і я, з жахом усвідомивши, що сталося, впав непритомний на підлогу. Радісна Аліса вистрибнула з дзеркала й кинулася до мене. Коли я опритомнів, вона лежала на мені й прикладала до голови компреси.

— Чому ти так гатив себе по голові? — спитала єхидно.

— Ти що, дурня з мене робиш!

— Ти і є дурник.

— Я хотів тебе вгатити по голові.

— Нічого кращого ти не міг для мене зробити.

Я почав пручатися, щоб зсунути її з себе. Але нічого не виходило. Я ще далі був трохи запаморочений, а вона трохи заважка.

— Чому ти шарпаєшся? Неприємно, що я лежу на тобі?

— Приємно чи неприємно, але ти образила мене. Я є філософ.

— Звичайно.

Мені трохи відлягло на душі.

— Я говорила таке тільки для того, щоб ти розлютився і розбив дзеркало.

— І це по-твому чесно?

— Свобода дорожча за чесність.

— Забирайся з мене! Я не зношу, коли жінка починає філософувати! Свобода дорожча… Велика мудрість.

— А що, тобі імпонують дурні жінки?

— Мені імпонують гарні жінки.

— І того досить?

— Цілком досить.

— Значить, тебе не цікавить у жінці мудрість, а тільки секс.

— Пощо мені у ліжку мудрості?

— Ти жалюгідний! Але я ще виховаю тебе, не журися, ще зроблю з тебе людину!

— Не витрачайся надаремно.

Ця балаканина мене нітрохи не переконувала, тільки голе Алісине тіло починало розбирати мене. Я з крайнім невдоволенням відчував, як мій член напручувався, й Аліса впихала його у свою стать.

Перший місяць відновленого життя з Алісою був медовим. Аліса догоджала мені в кожному відношенні. А найбільше намагалася перевершити Гільду в коханні. Та це їй не завжди вдавалося. Бо вродженого таланту самою практикою перевершити не можна. Але й нарікати мені не було причин, бо Аліса все-таки

була дуже добра в мистецтві злягання, нічим не відставала від моєї молодої дівчини.

Ми кожного дня до полудня кохалися або просто любувалися одне одним у ліжку, тоді приймали спільну ванну, а відтак щедро підкріплялися (Аліса, як і я, любила добрі страви у великих кількостях). Після першої години Аліса йшла у місто, лазила по крамницях і купувала собі гарні речі. Вона й у строях хотіла перевершити Гільду, але це їй також не вдавалося, бо була заповна для вишуканої елегантності. Її вигляд тяжів, радше, до бурлеску. Та Алісині походеньки влаштовували мене, бо я мав час і повну свободу на свої еротичні й інтелектуальні візії.

Як тільки Аліса виходила з хати, я з великою насолодою попадав у транс філософських марень. На мене находили такі несусвітні думки, що я сам собі дивувався. А ввечері у корчмі я, мов навіжений переповідав усе це своїм компаньйонам, а вони слухали з роззявленими ротами і не знали,