Читати книгу - "Учень Відьмака"

Вона оселилася там на фермі і давала прихисток молодим вагітним жінкам, у яких не було чоловіка чи жодної підтримки. Саме там її почали називати «Матінка». Так тривало роками, от тільки декого з тих жінок після її прихистку вже ніхто ніколи не бачив.

Був у Матінки Малкін і син, який жив разом із нею, — сильний надлюдськи хлопець на прізвисько Бивень. Із дуже великими зубами і такий страшний, що люди десятою дорогою оминали це місце. Але нарешті місцеві не витримали й зібралися проти неї гуртом, і Матінці Малкін довелося втікати в Пендл. Коли обшукали ферму, знайшли першу з могил. Там було ціле поле, всіяне кістками та рештками гнилої плоті — переважно, рештки дітей, яких вона вбила заради крові. Були і тіла жінок — спотворені, з поламаними або потрісканими ребрами.

Хлопці в Чипендені говорили мені про велетня, у якого стільки зубів, що не вміщаються в роті. Може, це Бивень, син Матінки Малкін? Той, який, мабуть, до смерті задавив тих нещасних жінок?

Руки в мене дрижали так сильно, ледве можна було читати далі — букви стрибали перед очима. Виходило, що деякі відьми чарували «на кістках». То були некромантки, і вони здобували силу, викликаючи мертвих. Але Матінка Малкін була ще гірша. Матінка Малкін чарувала «на крові». Її чари робилися з людської крові, і найбільше вона любила кров малих дітей.

Я згадав чорні липкі пироги та здригнувся. Дитина зникла з ферми в підніжжі Лонг-ридж. Немовля, іще не ходило. Це Кістлява Ліззі його викрала? Це з його крові робилися ті пироги? А той другий малий, якого пішли шукати селяни? А якщо Кістлява Ліззі і його вкрала — підживити його кров’ю магію Матінки Малкін опісля ями? Значить, дитина зараз на фермі в Ліззі!

Я змусив себе читати далі.

Тринадцять років тому, на початку зими, Матінка Малкін перебралася в Чипенден із онукою, Кістлявою Ліззі. Щойно Відьмак повернувся із зимівлі в Енґлзарк, то не марнував часу і тут же дав їм раду. Кістляву Ліззі він прогнав, а Матінку Малкін зв’язав срібним ланцюгом та вкинув у яму в саду.

Відьмак, схоже, сам не був впевнений у правильності цього рішення. Він точно не хотів ховати її заживо, але пояснив, чому це було необхідно. Він вважав, що надто небезпечно її вбивати: по смерті вона би вернулася ще сильнішою та небезпечнішою, ніж раніше.

Питання було в іншому: чи вистачить їй зараз сили втекти? Уже після першого пирога вона погнула ґрати. І хоча третього їй не дісталося, їй і двох може бути досить. І тоді опівночі вона вилізе з ями. Що ж мені тоді робити?

Якщо відьму тримає срібний ланцюг, може, варто перетягнути отвори в ґратах срібним ланцюгом? Щоб вона не вилізла. Але біда в тому, що Відьмаковий срібний ланцюг у нього в торбі, яку він завжди носить із собою.

Я вже виходив із бібліотеки, коли помітив пожовклий папірець збоку від дверей — із порогу його не було видно. Це був довгий список імен — рівно тридцять, усі записані Відьмаковим почерком. І я, «Томас Дж. Ворд», був записаний у самому низу. Одразу над моїм було ще одне, викреслене горизонтальною лінією ім’я «Вільям Бредлі» із приписом «RIP».

Я похолов, бо знав цю латинську позначку — «покійся з миром», — а значить, Біллі Бредлі помер. Більш ніж дві третини всіх імен у списку були викреслені. Ще дев’ять, крім Біллі, мали позначку про смерть.

Мабуть, багатьох викреслили, бо вони не пройшли випробовування, може, навіть до кінця першого місяця не дотягнули. Але більше мене стривожили ті, хто помер. Я замислився: що сталося з Біллі Бредлі? І згадав, як Еліс мені говорила: «Шануйся, бо ще закінчиш, як попередній учень старого Ґреґорі».

Звідки Еліс знає про Біллі? Може, знають усі місцеві, просто я не чув, бо нетутешній? Чи це її рідня приклала до цього руку? Я сподівався, що ні, але не міг не тривожитися ще й через це.

Не марнуючи більше часу, я спустився в село. М’ясник якось тримав зв’язок із Відьмаком. Інакше звідки в нього щоразу торба на Відьмакові харчі? Тож я вирішив поділитися з ним своїми підозрами та переконати його пошукати зниклу дитину на фермі Ліззі.

Уже вечоріло, коли я дійшов до м’ясникової крамниці. Там було зачинено.

Я пішов до сусідів, але, скільки б не стукав у двері, відчинили мені аж у п’ятому за рахунком будинку. Там же і підтвердили: так, м’ясник пішов у гори разом з іншими чоловіками — шукають зниклу дитину. Повернуться завтра до обіду. Спочатку обійдуть місцеві пагорби, потім перейдуть долину і зайдуть до села в підніжжі хребта Лонг-ридж, звідки пропало перше дитя. Далі пройдуться околицями й заночують у горах.

Довелося подивитися правді в обличчя. Мені ніхто не допоможе.

Тож, засмучений і переляканий, я побрів назад до Відьмакового дому. Я розумів: якщо Матінка Малкін вибереться з могили, дитина не доживе до світанку.

І розумів: я єдиний, хто може бодай спробувати їй перешкодити.

Розділ 9

На березі річки

Щойно повернувшись, я одразу пішов у кімнату, де Відьмак тримав верхній одяг і подорожнє знаряддя. Вибрав один із його старих плащів. Звісно, на мене він був завеликий: низом звисав мало не до п’ят, а каптур закривав очі. Але від найгіршого холоду так-сяк убереже. Позичив також один із його костурів — знадобиться мені в горах як похідна палиця. Він був коротший за решту і трохи грубший з одного боку. Із дому я вийшов якраз перед опівніччю. Ніч була світла, над верхівками дерев здіймався місяць у повні, але в повітрі тягло дощем, і західний вітер віяв прохолодою.

Я пішов у сад, одразу до ями Матінки Малкін. Мені дух забивало від переляку, але хтось мусив, а крім мене, тут нікого не було. Поза тим, це була моя провина. Якби я лише не змовчав Відьмакові про зустріч із Еліс і про повернення Ліззі! Він би відразу поклав цьому край. Його би тоді не виманили в Пендл.

Що більше я про це думав, то гірше робилося мені на душі. Немовля з ферми під Лонг-ридж лишилося б живе. Я чув за собою таку важезну провину, що