Читати книгу - "Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста"

Розплющую очі, які одразу натикаються на кремову стіну. Дивлюся на неї добрячу хвилину, а може навіть більше.

У голові суцільна колотнеча. Думки знаходяться, мов у густому та білому,  як молоко, тумані.  А також вони розбігаються у різні сторони. Ніяк не збираються до однієї купи.

Також відчуваю у тілі слабкість, яка знову опускає мої повіки… Очі знову за ними. Як тут чую звук смартфона, а поряд хтось рухається…

Я ціпенію, але різко відпускає подібне. Утім зовсім не поспішаю обертатися. Напружую свою голову, яка ну зовсім не хоче працювати, але змушую її це робити.

Ривками бачу спогади про вчорашній вечір… Я була в клубі з Галею, а там Роман… Ми з Романом у готелі, номер, палко цілувалися… Перед очима чітко виринає, мов підводний човен, спогад, як смоктала його довгі пальці…

Боже!

Це… Ми… Переспали? Так? Але я нічого не пам'ятаю! Зовсім! Зовсім! Жах!

Знову лізу зі шкури, аби бодай щось виплило у голові. Нічого… Жодних спогадів, мов корова язиком злизала, чи вони канули у безвість. Навіть секундних уривків нема!

Скривлююся.

Ну як так мало скластися, що так хотіла цю ніч, а вийшло так, що нічого нема у спогадах? Що за клята несправедливість? Чи це мені покарання за те, що я сама до нього нахабно полізла?

Образливо надуваю губки. Либонь, це найбільше розчарування, яке лише ставалося у моєму житті. Навіть не знаю чи мені було добре, а може взагалі боляче.

Тільки чорна ширма… Ну просто чудово…

Хмикаю.

- Уже прокинулася? - чую за спиною Романа.

- Угу, - відповідаю та повільно обертаюся до нього.

Він сидить на постелі та спирається спиною об подушку. Підкачаний торс оголений, а його нижню частину прикриває покривало, яке було на ліжку, а я ось закутана в ковдру. Та не тільки в ковдру. Я ще в білому махровому халаті.

Виникає багато запитань.

- І як ти? - запитує мене. - Щось болить?

Негативно киваю головою, опускаючи очі. Як же мені нині паскудно. Ну просто капець як…

- Зрозуміло, - відповідає. - Добре, що так, бо…

- Але я нічого зовсім не пам'ятаю, - перебиваю його ображеним голосом. - Ми переспали? Правильно? Все було?

Мій погляд злітає на нього. Зазираю прямо йому в очі… Як же мені приємно дивитися в ці бездонні сині колодязі, а одночасно ніяково. Дуже ніяково, мов я зробила щось погане.

- І не дивно, що ти нічого не пам'ятаєш, - пояснює. - Ти заснула.

- Заснула? - робляться мої очі, мов п'ять копійок. Відчуваю, як вони розширюються та округлюється, а разом із тим морщиться мій лоб.

- Так, прямо у мене на руках, - киває.

- І коли саме? - нервово ковтаю, та з боязкістю уявляю, що я заснула під час процесу. Жахливий конфуз, який з нічим не зрівняти. Гірше нікуди.

- А що ти останнє пам'ятаєш? - згинає він одну ногу в коліно, що покривало трішки підсмикується, і оголяє Романа нижче, та дає мені втямити, що він без білизни.

Я відводжу очі в сторону. Напружуюся. Зараз спогади швидше виплигують зі сховища. Трішки червонію, адже там…

- Я смоктала твої пальці, - ловлю зніяковіння. - А після цього нічого.

- Ось твоя відповідь. Саме на цьому моменті ти відробилася. Я спочатку злякався, але коли ти солодко засопіла, то втямив - заснула, - усміхається. - Хоча дивно… Ти не була сильно п'яною. А скільки ти взагалі випила?

- Одну "Піна коладу", ту "Маргариту", - згадую я. - І… Ще невідомий коктейль, який вихопила у незнайомця. Та все. Більше нічого не брала до рота.

- А мої пальці? - жартує він, а тут вже серйознішає. - Тепер усе зрозуміло.

- Що? - ляскаю війками, бо мені якось нічого не зрозуміло.

- Насте, ти хіба не знала, що не можна пити коктейлі з рук незнайомців? - вигинає брови. - Видно, той невідомий наготував снодійне для якоїсь кралі, а ти взяла та все йому зіпсувала.

- Снодійне, - приголомшливо повторюю, згадуючи його реакцію. Він був дуже незадоволений.

- І, видно, доволі сильне було. Я не міг тебе розбудити. Ти так спала, мов три дні очі не змикала та вагони розвантажувала.

Насуплююся. Не знаю, як коментувати. Тут тільки себе можу винити. Сама випила чорт знати що. Дурепа…

А якби там містилося щось страшне? М? Боже. Лячно уявляти.

- І тому вклав тебе у ліжко, - продовжує Роман та тягнеться до телефона. Розблоковує його.

- Дякую, - бурмочу та перепитую для внутрішнього спокою. - У нас точно нічого не було?

- Не було, - відриваються його очі від екрана. - Чи ти думаєш, що я б став тобою користуватися в такому безпорадному стані? Ні, - хитає головою та морщиться. - Секс із колодою не мій фетиш.

Від його слів якось образливо стає… Наче не назвав колодою, але такою фактично була учора, але тут маю наступні запитання: