Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

вірно. І бачу щедрість я твою офірну — Я перший віддих сонячних надій Втягаю в груди, радісні од мрій, Я чую щастя, щастя непомірне! Цвіте усе, що було без життя, Співає серце свій найкращий спів І чує волю, пристрасть і чуття, Росте любов і полоняє гнів. Тебе, тебе звеличує, кохана, І кличе в захваті тобі: осанна! Тифліс вночі
Небесної уламок чаші впав униз, І зорі заблищали під ногами — Чи справді ж то внизу Тифліс, Окреслений огнями. Весь час вгорі мінивсь небесний килим, Немов красуня, кольори перебирав І став нарешті синій, синій Купатися у росах трав. Навколо мовчки вартували гори, І золотилась голова Казбека — Немов маяк в небесному просторі, І близько і далеко… І стали загоратись очи в міста, І стали з неба зорі падать, І гаптувати темний оксамит Чорноволоса ніч огненними нитками… Аероплан крилом рожевим угорі майнув — На ньому там ще день, а тут вже ніч — Чи на Казбек він держить смілу путь, Чи відпочити сяде в низині… Здригнувсь Казбек… Померк, загас ліхтар, Війнуло холодом з міжгір’я, І гори постіль стали слати з хмар… І тихне туркотіння птиці-звіря… Але огненно скреготять трамваї, Ображена шумить внизу Кура — А огники біжать, біжать без краю, Мов з ліхтарями дітвора. Вечір у Мінгрелії
Сонце червоне гасне за морем, Хмари на обрію хижо чатують. Змієм залізним врізаємось в гори, Будимо рухом тишу німую. Крадуться хмари, хочуть