Читати книгу - "Святослав"

До кам’яного палацу у Вишньому граді було зовсім недалеко, і імператор з безсмертними швидко примчали туди. Залетівши на подвір’я палацу, вони побачили, що тут робиться те ж саме, що й у Преславі, – в усіх будівлях града чулись зойки і крики, скрізь ходили з мішками легіонери.

– Де кесар? Швидше до нього! – крикнув Іоанн.

– Він у церкві! – відповіли імператору.

Разом з безсмертними імператор кинувся до церкви. Але що це? У супроводі своїх боляр з дверей церкви вже виходив кесар Борис – у білому одязі, пурпуровому корзні, підперезаний червоним поясом, у червоних сандаліях, з цепом і гривнами на грудях. Побачивши імператора, кесар зупинився і, впавши ниць, вітав його.

– Встань, – промовив Цимісхій, – і йди сюди.

Кесар зробив кілька кроків і зупинився перед Іоанном.

– Бідний кесар Болгарії, – сказав імператор, – ти довго і багато страждав…

– Так, великий василевсе, нам усім довелося багато й довго страждати…

– Ти, кесарю, з болярами своїми зробив велику послугу, відчинивши ворота Преслави, і імперія ніколи не забуде цих ваших трудів… Але я не знав, що ти вже на волі, я думав, що Святослав вкинув тебе до в’язниці.

– Ні, імператоре, муки мої й боляр були безмежні, але я не сидів у в’язниці, а ввесь час був тут, у Вишньому граді.

– Велике щастя, що ви всі вціліли, – звернувся імператор Іоанн вже до боляр. – Я прийшов сюди, поневолені болгари, щоб врятувати вас від орд тавроскіфів, від язичника – князя Святослава, щоб визволити Болгарію, щоб жити з нею в любові й мирі, як заповідали імператори ромеїв і як того прагнули кесарі ваші…

І на знак прихильного ставлення до болгар імператор Іоанн зійшов з коня, подав руку кесареві Борису, і вони разом пішли до палацу.

Там імператор ромеїв добре поїв, випив, перепочив, а тоді запитав у кесаря Бориса:

– А як, кесарю, скарби каганів?

– Вони цілі, василевсе…

– Як? – імператор не міг приховати свого здивування. – Святослав не встиг їх забрати?

– Ні, – відповів поволі кесар Борис, – він їх не став брати.

– Проклятий тавроскіф! – скрикнув імператор Іоанн. – Вір мені, він побоявся їх брати, бо знав, що я нажену його навіть за Дунаєм і покараю, а за скарби вигадаю найлютішу кару.

Кесар Борис на мить пригадав свою розмову з Святославом, коли той дарував йому життя й скарби, і нічого не відповів.

– І де ці скарби? – не вгавав імператор.

– Вони тут, у палаці, в підземеллі.

Сп’янілий від вина, імператор примружив очі.

– Кесарю Борисе, – сказав він. – Ти мені покажи ці скарби. Я хочу бачити, що ж має Болгарія?!

– Я виконаю твою волю… – згодився кесар.

Тримаючи в руках великі воскові свічки, вони сходами спустились у глибоке підземелля. Кесар Борис сам одімкнув два важкі замки, що висіли на залізних колодках, і розчинив двері. Удвох вони зайшли до підземелля й зупинились…

Спочатку, поки очі не призвичаїлись до півтемряви, важко було добрати, де вони опинились. Десь близько шуміла вода – напевне, поруч за стіною, а може, й над ними вирувала Камчія, повз свічку імператора раз і вдруге пролетів кажан…

А потім імператор роздивився. Вони стояли в широкому й довгому льоху, кінець якого губився в темряві. Льох цей, видно, був складений в давноминулі віки із великих брил сірого дикого каменю. На брилах скрізь попід стінами у важких залізних скринях і просто на землі лежали скарби болгарських каганів.

Тут було багато зброї – стародавніх болгарських золотом, сріблом і дорогоцінним камінням оздоблених мечів, щитів, шоломів, було тут багато й римської зброї – корони, цепи, гривни імператорів, тих князів і воєвод, з якими колись воювали болгари, в кількох скринях насипом лежали арабські, візантійські, франкські золоті й срібні гроші. Ще одна скриня була наповнена дорогоцінним камінням.

– Яке щастя, – вирвалось у імператора Іоанна, – що князь Святослав не взяв цих скарбів!

– Так, – згодився кесар Борис. – Болгарія стала б нещасною, якби вона втратила ці скарби.

– Зараз вона буде щаслива, – сказав імператор. – Римська імперія визволить Болгарію. Я гнатиму Святослава до самого Дунаю, буде потреба – ми підемо й за Дунай. Ми виконаємо свій обов’язок перед імперією і Болгарією до кінця. Але хтось мусить бути й у Преславі. На заході – Шишмани, на півночі – угри. Треба стерегти Преславу, ці скарби… Я тебе залишаю кесарем імперії і Болгарії в Преславі.