Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

й здохла там.

— Окей, — не здавався Голден, — але хто би скаржився? Невже

забув, що це я чистив твою койку після експерименту

з горілчаним гуляшем?

— Резонно, — втрутився Алекс. — То й справді була катастрофа.

— Еге ж. Я мало тоді кишками своїми не прохезався, —

філософськи зауважив Еймос. — Але капітанський каво-пердіж

усе одно гірше.

Алекс захрипів і вдав, що душиться, поки Еймос непристойно

тпрукнув собі в долоні. Наомі переводила погляд з одного на

іншого, неначе вагалася, сміятись разом із ними чи дати комусь

у лоба.

— Та не дме мене. Вгамуйтеся, — промовив Голден. — Я просто

люблю смак справжньої кави.

Раптом Наомі поклала руку на передпліччя Кларісси й, нахилившись до неї, усміхнулася по-справжньому тепло

й несподівано:

— Я тобі вже казала, що страшенно рада ще одній дівчині на

борту?

Це був жарт. Кларісса все зрозуміла. Але це був жарт, у якому

їй відвели справжню роль, і тому неочікувано для себе вона

розридалася.

* * *

голос. Кларісса, яка саме була в коридорі, його не впізнала. Чужі

голоси на космічному кораблі приваблюють увагу, як незнайомі

звуки в спальні. Вона пригальмувала. — Він був моїм другом

багато років, і мені… мені його бракуватиме.

Вона повернулася та вигнулась, зазираючи в каюти інших

членів екіпажу. Двері до Голдена були відчинені, він лежав

у своїй «колисці» і дивився в монітор. Замість тактичної схеми, де відображалися кораблі, станції, Кільце, на весь екран

розповзлося обличчя, в якому вона впізнала Фреда Джонсона —

зрадника Землі, очільника Об’єднаного Поясу Астероїдів.

І Різника станції Андерсон. Він постарішав, майже геть посивів, його очі пожовтіли, скидаючись тепер своєю барвою на стару

слонову кістку.

— Я багато про що його просив, — грав далі запис. — Він багато

чого давав. І це… це змушувало замислитися. У мене, капітане, є

погана звичка: інколи прошу в людей більше, ніж вони можуть

дати. Я вимагаю більше, ніж від людей можна реально чекати.

Боюся, чи не зробив я з тобою те саме.

— Дідько, та невже? — запитав Голден в екрана, хоча, наскільки Кларісса могла бачити, запису не вів.

— Якщо це так, то прошу мене вибачити. Нехай це лишиться

між нами. Як між двома командирами. Я шкодую про деякі свої

рішення. Думаю, ти про себе можеш сказати те саме.

Я прийняв рішення. «Бегемот» нікуди не летить. Ми вишлемо

зразки ґрунту й запаси для початку сільгоспробіт у торі. Це

означає, що військовий флот ОПА таки втратив свого головного

проводиря. З іншого боку, тепер перед нами для досліджень

відкриваються тисячі планет, і роль єдиної атмосферної станції

та оператора шлаг баума надто спокуслива, щоби взяти її та отак

просто покинути. Якби тобі з екіпажем закортіло трошки

підпомогти й супроводити сюди парочку кораблів з Ганімеда, то

в мене можуть завалятися для вас контракти. З офіційною

частиною в мене все. Переговори з рештою. І дай мені знати, що

ви вирішили.

Фред Джонсон іще раз кивнув у камеру, і екран засвітився

голубим порожнім тлом із розкресленим колом стандартної

заставки ОПА. Голден озирнувся через плече. І вона побачила, що він її помітив.

— Привіт! — сказала Кларісса.

— Привіт.

Певну мить вони помовчали. Вона не знала, з чого почати. Їй

теж кортіло вибачитися, ступити на шлях, який щойно підказав

Фред Джонсон, але так просто не могла.

Їй хотілося зрозуміти, чи готовий іти назустріч і сам Голден.

Той змовчав, і тому з неприємним відчуттям у нутрі вона взяла

себе в руки та рушила назад до кают.

Вони не друзі. І ніколи не будуть, бо деякі речі виправити

неможливо.

Доведеться якось із цим миритися.

* * *

він найбільше скидався на решту її знайомих. Соледад і Стенні.

І Рена. Він явився в камбуз зі зварювальним приладдям

і маскою, піднятою нагору. Побачивши її, Еймос усміхнувся.

— Ти встругнула добрячий номер, — промовив чоловік.

Кларісса розуміла, що за потрібної нагоди він би, не вагаючись, її убив. Але поки що