Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

Те світло відкрило нам, що велетенське тіло матерії не є «меціут» — справжнім. Так само, як і всі її форми та прояви, її незліченні різновиди, її закони та звичаї. Істиною світу є не матерія, а вібрація іскор світла, те нескінченне мерехтіння, яке міститься в кожній речі.

Пам’ятайте про те, за чим ми йшли, казав я їм. Усі релігії, закони, книги та давні звичаї минули і розсипалися прахом. Той, хто читає ті старі книги, тримаючись давніх приписів і звичаїв, неначе йде вперед, повернувши голову назад. Тому він постійно перечіпляється і врешті-решт упаде. Адже все, що було, приходило з боку смерті. А людина мудра дивитиметься вперед, крізь смерть, як крізь муслінову завісу, і опиниться на боці життя.

І під цим я підписуюся — я, Нахман Самуель бен Леві з Буська, себто Пьотр Якубовський.

VII

КНИГА ІМЕН

31

Якубовський та книги смерті

Якубовський помер невдовзі після Володаря, переживши його на якийсь рік. Всюдисущий зір Єнти бачить, як канцелярист вписує його ім’я у Sterbe und Begräbnis Bücher[157] міста Оффенбаха, навпроти дати 19 жовтня 1792 року. Причиною смерті значиться «an еіпег Geschwulst», виразка. Оскільки ніхто до ладу не знав, скільки Якубовському років, він усім здається якимось прадавнім, споконвічним. Хтось із молодих каже лише, що Нахман був дуже старий. Тож вписують «дев’яносто п’ять років», вік Мафусаїла, достойний найстаршого брата. Насправді Якубовський народився 1721 року, тобто йому був 71 рік, його просто виснажила хвороба, тому він виглядав наче старець. Через місяць після нього в Оффенбаху померла одна з його доньок, Розалія, — втратила забагато крові під час пологів.

Єнджей-Єрухім Дембовський зібрав усі його папери, їх виявилося небагато: все вдалося вмістити в одну скриньку. «Життя Шабтая Цві», яке Якубовський писав до самої смерті, блукаючи в нескінченних кабалістичних відступах, — це насправді товста пака паперів із кресленнями, рисунками, геометричними обчисленнями й дивними картами. «Розмаїті нотатки» — це начерки біографії Якова, яка так ніколи й не була написана.

Через рік після нього помер Ян Воловський (Козак); трохи пізніше — Юзеф Пьотровський, тобто Мошко Котляр, якого привезли сюди спокійно доживати. Він став дитинним і вередливим, але тут мав хороший догляд.

У вересні 1795 року відійшов Матеуш Матушевський, а менш як через місяць після нього — його дружина Віттель, яку звали Анною. Після смерті чоловіка вона впала в дивне заціпеніння, від якого вже не оговталася. Іноді трапляється так, що чоловік і дружина не можуть жити одне без одного, і якщо помирає хтось один, невдовзі помирає й другий.

Один за одним померли й брати Шимановські, Еліяш та Якуб, у вже поважному віці. Після їхньої смерті решта родини Шимановських повернулася до Варшави.

Після того, як помер останній старець при дворі в Оффенбаху — Павел Павловський, тобто Хаїм із Буська, брат Якубовського, — будинок поступово спорожнів. У місті ще залишалися різні правовірні, переважно з Моравії та Німеччини, але з двором вони були пов’язані дедалі менше. Коли в 1807 році після довгої, виснажливої хвороби помер молодший з братів Франків — Юзеф, Еві Франк, яка ним опікувалася, вдалося обкрутити круг пальця кредиторів і втекти до Венеції. Повернулася, лише коли довідалася про хворобу Роха. Рох Франк помер 15 листопада 1813 року, на самоті, у своїй кімнаті, і довелося вивалювати двері, щоб забрати й поховати його велике, спухле від алкоголю, нещасне тіло.

Ева Франк рятує Оффенбах від пограбування наполеонівською армією

Вже дуже хворого Роха намагалися дещо припудрити, коли в березні 1813 року Еву Франк у її будинку на розі Каналштрассе та Юденґассе відвідав цар Олександр. Новина про візит мала бути таємною, але швидко розійшлася цілим містом. Цар хотів побачити на власні очі славетну єврейсько-християнську колонію, про яку чув під час своєї подорожі Європою. Як правитель освічений і сучасний, він уже віддавна плекав ідею створити на просторах своєї держави невеличкий край, де євреї могли б жити спокійно та розвивати свої традиції.

Царський візит підсилив давні оффенбаські чутки про те, що Ева Франк тісно пов’язана з царським троном, і це дозволило їй на певний час відтермінувати виплату багатьох боргів. Цареві так сподобалося побачене, що через кілька років він звелів створити Опікунський комітет, який мав займатися заснуванням у Криму колоній євреїв-християн — так званих «израильских христиан». Головним завданням того комітету було навертання євреїв на християнство.

За кільканадцять років до того, у липні 1800 року, коли на спокійний доти Оффенбах накотилася воєнна буря, Ева та її брат Рох, іще при доброму здоров’ї, стали героями міста.

Ліве крило французів, до якого входив Наддунайський легіон під командуванням Князевича[158], захопило австрійські гармати і тієї ж ночі зайняло Оффенбах. Озвірілі, спраглі крові солдати накинулися на Богу духа винне місто, і лише рішуча позиція Еви та її брата врятувала Оффенбах від наруги й розбою. Ева гостинно відчинила двері свого дому й радо прийняла земляків, щедро їх почастувавши, не зважаючи на небезпеку та чималі видатки, — і таким чином, завдяки гостинності й доброму слову, вгамувала пожадливість переможців.

Мешканці Оффенбаха ще довго пам’ятали про цей добрий вчинок. Цнота жінок, вітрини крамниць і товари на складах — усе це вціліло серед довколишнього воєнного спустошення. А Еві, попри її чималі борги, вдалося отримати чергові кредити.

На жаль, останні роки вона провела під домашнім арештом зі своєю фрейліною Пауліною Павловською та секретарем Залеським, який відповідав за постачання. Після її смерті 7 вересня 1816 року будинок було опечатано, а розчаровані кредитори не знайшли в ньому нічого цінного, крім кількох особистих речей баронеси, які були радше пам’ятками. Продати вдалося лише фантастичний ляльковий будинок, п’ятиповерховий, з багатьма кімнатами, вітальнями, ванними, кришталевими люстрами, столовим сріблом, найкращим гардеробом. Інтер’єр цього будинку оцінювали окремо, і його вартість склала чималу суму. Купив його якийсь банкір із Франкфурта.

Пауліна Павловська вийшла заміж за місцевого радника і ще довго розважала його товариство дивними оповідками про знайомства панни Еви, про двір у Відні, про дивовижного цапа з гнучкими рогами, який надихнув місцевого митця на створення скульптури, що її встановили над входом до однієї кам’яниці в Оффенбаху.

Францішек Віктор Залеський, якого називали «дер Ґрюне», оскільки він, за прикладом своєї померлої господині, одягався в зелене, спокійно доживав в Оффенбаху й помер у середині дев’ятнадцятого століття. Заповів, щоб йому після смерті