Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Дзвінко стукнув ніж об обробну дошку, Дарині не вистачає сил розрізати заморожене м'ясо. Відставляю свій ніж, підходжу до неї ззаду, накриваю її руки своїми та допомагаю порізати м'ясо. Ми зовсім близько одне до одного, чомусь вона здається зараз такою маленькою і беззахисною. Рахую удари її серця, воно шалено стукає, як і моє. Начебто вона говорила, що зв'язування зовсім не вплинуло на неї, тож тепер я можу вважати, що зараз вона хоче мене з власної волі. Від цієї думки стає незручно, хоча вона мені й приємна.

— Квадрат тут вочевидь не вийде, — кидає з насмішкою білявка десь далеко і водночас зовсім близько.

Вони не відчувають її запаху, не розуміють, що між нами зараз насправді відбувається, та я й сам не розумію. Може тому ніяк не реагую на самовпевнений наказ брата — відпустити її. Тільки дорізавши чортове м'ясо, відпускаю її та відходжу до картоплі. Дихання злегка збилося, тож кілька довгих миттєвостей не дихаю, навіть не можу прикидатися, що чищу цю картоплю. Хочу знову спостерігати за нею, заспокоївшись, але зустрічаюся з нею поглядом. Вона налякана, не розуміє, що я роблю, у погляді німе запитання, ніби я сам розумію, що між нами зараз було. Якщо першого разу це було бажання просто допомогти, щоб вона знову себе не поранила, то зараз... не знаю, якось не можу описати словами, що це було. Чомусь асоціації виключно з прелюдією перед сексом виникають. А найголовніше, я хочу ще. Хочу близькості, нехай не такої виразної, але вельми дієвої. У якомусь сенсі зараз було навіть краще, ніж ті поцілунки, що в нас були. Ні, не сперечаюся, тоді було спекотно, але зараз ледь дах не зносить. Заважають тільки дві явно зайві людини, що муляють погляд.

Закінчую з картоплею, ставлю її поруч із нею. Притискаюся до її спини й шепочу у вушко:

— Ще з чимось допомогти?

У вухах швидко-швидко б'ється її серце, на обличчі задоволена усмішка. Мені подобається її реакція, подобається відчувати її поруч із собою, можна сказати навіть тискати. Сумніваюся, що вона помітила, що я її зі спини практично обійняв, а то по руках би точно отримав. Чи ні? Чую скрегіт зубів брата, але мені глибоко плювати на нього. Легенько провів язиком по її вушку і відпустив, коли здригнулася від цього.

Знову сів на диван, відчуваючи, що дуже радий, це було кумедно. Настільки, що мені ця гра сподобалася більше, ніж попередня. Хочу ще.

— Ти зрозумів мене занадто буквально, — гарчить невдоволено кучерявий, але мені начхати.

Усього лише чекаю нагоди, щоб знову погратися зі своєю пампушкою, і вона досить швидко знаходиться, коли Дарина навіщось просить свою сестру зробити чаю. Але якось усе знову псує шкідливий характер цієї товстушки, сама себе олією гарячою окропила, коли я запропонував свою допомогу. Далі інстинкти спрацювали раніше, ніж мозок, і вся гра пішла під три чорти, бо я був на неї злий і за язиком зовсім не стежив, поки оглядав її опіки. Це як тоді у ванній, коли вона з котушок злетіла і розбила скло. Просто не можу із собою нічого вдіяти, перша і найстійкіша для мене реакція — переконатися, що це несерйозно, а потім крити її матом. У якийсь момент вона виривається, відштовхує від себе, і суне свої руки під холодну воду з крана. Чорт, вічно я все псую. Ці двоє тут же прилетіли, та давай знущається з нас, "допомогу" свою пропонувати.

— НІХТО МЕНЕ ЛИЗАТИ НЕ БУДЕ! Сіли всі, зараз усе буде готово.

Певно, Дарина надто сильно завелася через таку дрібницю, хоча я б іще надавав стусанів братику за пропозицію полизати мою дівчину. Мою дівчину? По спині аж мурашки пройшлися. У сенсі дівчину? Ні, вона, звичайно ж, моя, і дівчина, попри всі раніше помічені недоліки, але чи в тому сенсі?

Під ці не райдужні думки трохи поговорили про те, що кучерявий тепер вільний, пампушка поводилася дуже різко під час розмови. Напевно руки болять, або банально на мене вкотре злиться. Ну, ляпнув я дурниці, обізвав, то чого злитися? Уперше, чи що? Стоп, вона ж весь час злилася, коли я навмисно ображав її, але раніше мене це не хвилювало. Що ж змінилося зараз?

Мені чомусь наклала в тарілку їжі більше за всіх, та ще й першому дала. Коли я, до речі, востаннє їв? Пам'ятаю лише, як учора напився вщент. Собі ж узагалі не наклала їжі, щось я не зрозумів, а для кого вона старалася? Не для цих же ідіотів і мене? Якщо раніше я її міг обзивати коровою, то тепер і козою не вийде. Бачила б вона своє обличчя без косметики, не фарбувалася б уранці. Чорні кола під очима, бліда шкіра, вся змарніла, схудла. Ось тільки зробила це явно в поганому сенсі слова, на привида стала схожа. Сіла від мене якомога далі, можна подумати я заразний тут. Та брат помінятися місцями запропонував, що ще більше розлютило. І навіть те, що від Дарини, як і раніше, буквально несло бажанням, не охолодило мене, хотілося швидше позбутися цих двох, а нічого на думку не спадало. Так я проковтнув кілька ложок картоплі та з подивом зрозумів, що смачно. Смачно готує, нехай і продукти звичайні. Даремно вона змінила професію, з її то талантом.

Повернувся до неї та зустрівся поглядом, а потім оцінив її тарілку. Майже порожня, коли тільки встигла? На сковорідці нічого не залишилося, тож я без жодної задньої думки поділився своєю порцією. Я справді не мав жодних задніх думок, але вона жбурнула тарілку на стіл і кулею помчала з кухні. Та що їй до біса треба?! Що не так? Те, що розлютив її я, а не парочка настирливих тарганів, і без слів зрозуміло. Але що я такого зробив?

У кімнату до неї я увійшов уже дуже сильно злим. Відразу вирішив, що таргани можуть іти лісом, і зачинив перед ними двері. Нехай спробують вибити, я їх сам виб'ю.